Та, що танцює на склі

14.

Редж сперся на блискучий капот свого чорного «Ягуара». У світлі вуличних ліхтарів вигнуті лінії кузова здавалися м'язами хижака, що приготувався до стрибка. Це авто було його таємною пристрастю — і водночас його найбільшою брехнею. Для інших він уже вигадав історію про «іржаве відро», яке врятував зі звалища і власноруч відновлював ночами, хоча насправді машина коштувала більше, ніж усі ті будинки Нижнього міста, що виднілися із Західного мосту. 

Хлопець не розумів, чому Фаріда не дозволила під’їхати до її дому. Він із задоволенням познайомився б із її родиною, бо вона майже про них не розповідала, наче навмисно вибудовувала стіну між ним і своїм життям. Це мовчання пекло його навіть дужче за секрети, які він сам приховував.

Сьогодні Редж виглядав так, ніби зійшов із полотен майстрів епохи Відродження. На ньому був чорний камзол із цупкого оксамиту з високим коміром, розшитий срібною ниткою, що ледь помітно мерехтіла у світлі ліхтарів. Манжети білосніжної сорочки були помережені тонким мереживом, а на пальці виблискував перстень із масивним сапфіром — ще одна річ, яку він збирався видавати за «дешеву біжутерію з ринку». Весь його образ дихав похмурим середньовічним аристократизмом, що ідеально вписувався в тематику сьогоднішнього балу.

Його пальці нервово зминали витончену маску для Фаріди — чорну, оздоблену складним мереживом та розсипом дрібних стразів, що нагадували зірки на нічному небі. Він вибирав її довго, уявляючи, як темний шовк стрічок торкатиметься її шкіри, як маска приховає її обличчя, як чорний колір підкреслить глибину її виразних очей.

Вечір видався прохолодним. У повітрі висів запах вугілля та вихлопних газів, створюючи різкий контраст із вишуканим виглядом Реджа. Він почувався інопланетянином, закинутим на роздоріжжя між нетрями Сейлема та центром міста, що неабияк дратувало його. Кожен випадковий перехожий кидав на нього  підозрілий погляд, змушуючи серце битися швидше, але не від страху, а від нетерпіння: Фаріда затримувалась, а він хотів якнайшвидше звідси поїхати. 

Редж не звик вештатися вечорами в таких кварталах Сейлема, як поблизу опори Західного мосту. Це в академії він грав роль «бідняка», носив потворний одяг і поводився простакувато. Але тут, поблизу Нижнього міста, де все пахло нечистотами, сміттям та безнадією, його справжня природа виривалася назовні. Він мимоволі поправив манжет сорочки, пильнуючи, щоб дорогоцінне мереживо не забруднилося навіть повітрям цього огидного місця. Для нього воно нагадувало брудне тло, на якому він так майстерно розігрував свою найкращу виставу.

— Чортові злидні, — процідив хлопець крізь зуби, дивлячись, як повз прочовгав якийсь п’яниця, зачіпаючи поглядом його ідеально начищені туфлі з тонкої шкіри.

Редж відвернувся. Його бісило все: іржаві поштові скриньки, графіті на облуплених стінах і навіть те, що Фаріда змусила його чекати саме тут. Він уявляв, як вона виходить із під’їзду однієї з цих бетонних коробок, і в грудях знову закипав холодний гнів. Вона заслуговувала на золото та шовк, але тільки від нього. Тільки за його правилами.

Думка про неї пройняла його знайомим розрядом електричного струму, що миттєво віддався десь під ребрами. Редж роздратовано глянув на годинник — дорогий хронометр, прихований під манжетом оксамитового рукава. Чому її так довго немає? Вона ж не вирішила його продинамити? 

У його голові нав’язливо, наче заїжджена плівка, крутився сценарій сьогоднішнього вечора. Він уявив, як танцюватиме тільки з нею, відчуватиме крізь тонку тканину сукні жар її тіла; як покладе руку їй на талію, притискаючи до себе настільки тісно, що кожен її вдих відгукуватиметься пульсацією в його власному тілі. Він мріяв вдихати солодкий запах її шкіри, нашіптувати їй ніжнощі і відчувати, як вона здригається під його диханням.

Ця уявна близькість п’янила його сильніше за найдорожчий віскі. Він не збирався відходити від неї ні на мить. Редж прагнув стати її тінню, її особистою вартою, щоб Джейдан Монро більше не зміг наблизитися до неї ні на крок. Того, що вона перешіптувалася з цим покидьком цілу лекцію, вистачило йому з головою.

— Тільки спробуй не прийти, Фар, — прохрипів він, вдивляючись у темряву Нижнього міста. Його пальці, що стискали чорну венеціанську маску, побіліли. 

Її постать виринула з напівтемряви вулиці несподівано, змусивши прискоритись його серцебиття. Фаріда наближалася повільно, притримуючи краї сукні, щоб не забруднити антрацитовий шовк. Вона більше не була тією дівчиною, яка ховалася у безформному одязі. Тепер він розумів — чому.

Стриманий покрій вінтажної сукні лише підкреслював її природну вроду. Оголена зона декольте сміливо відкривала погляду ніжну лінію ключиць та повні округлості грудей, а високий розріз спідниці при кожному кроці зухвало оголював струнку ногу до середини стегна. 

Редж на мить випав з реальності. Він не здогадувався, що вона може бути такою. Те, що він малював у своїй уяві, було лише жалюгідним привидом цієї дівчини. 

— Пробач, що змусила тебе чекати, — Фаріда зупинилася навпроти. Вона ніяково усміхнулася, відчуваючи, як Вестон пронизує її поглядом, наче рентгенівськими променями.

Її вигляд вражав чуттєвістю: на оголеній шиї гарячково пульсувала жилка, а груди здіймалися від кожного нерівного подиху. Довге волосся, вкладене в акуратний пучок, прикрашала нитка перлин; лише кілька пасом м’яко вилися біля правої щоки. На фоні блідого обличчя темно-сині очі здавалися ще більшими, ніж зазвичай, і в їхній глибині таїлася виснажлива втома. Вона нагадувала побиту штормом пташку — знесилену, але з гордо розправленими крильми.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше