Та, що танцює на склі

13.

Редж відчинив масивні дубові двері аудиторії й пропустив Фаріду вперед. Крихітна, наївна частина її душі все ще сподівалася, що неминучу зустріч із Джейданом вдасться відстрочити, але вже на порозі реальність хитнулася. Вона завмерла, відчувши знайому пульсацію, що пронеслася по тілу гарячим електричним розрядом, від якого затерпли кінчики пальців. Це спантеличило її: раніше її квітка прокидалася лише тоді, коли Джейдан опинявся в її особистому просторі, коли його подих чи випадковий доторк випалювали межі між ними.

А зараз… Зараз це було схоже на невидиму нитку, що натягнулася між ними, тісно заплітаючи їх у свої тенета, щоб Фаріда навіть не мріяла від нього втекти. Вона відчула його присутність кожною клітиною тіла ще до того, як він з'явився позаду, ніби Джейдан був не просто людиною, а центром тяжіння, що викривлював її траєкторію. Його аура — холодна, темна і владна — заповнювала простір, а знайомий запах зимового лісу викликав дрижаки на її шкірі. 

Поруч із Джейданом, мов яскравий спалах, ішла Вівіан Ланкастер. Вона була втіленням досконалості: платинове волосся розсипалося по плечах ідеальними хвилями, а її порцелянова шкіра здавалася напівпрозорою у променях сонця, що ковзали по стінах через віконні вітражі. Вівіан тримала Джейдана за руку з тією власницькою хваткою, що притаманна лише людям, які звикли отримувати все найкраще за правом народження. Вона щось захоплено шепотіла йому, сяючи своєю бездоганною посмішкою, і цей образ «золотої пари» академії вжалив Фаріду в самісіньке серце.

Вона відчула, як усередині здіймається хвиля липкого роздратування. Їхні руки переплелися, а подушечкою великого пальця Вівіан гладила перо фенікса на його руці, й це чомусь впало Фаріді в очі. Вона розізлилася на себе: її це не стосувалося, не мало б стосуватися жодним чином. Джейдан Монро був її особистим катом, який тепер знав одну з її таємниць. Звісно, вчора він їй допоміг двічі: вивів із тераси до того, як вона зібралася втратити свідомість через панічну атаку, й стримав, щоб вона не видала себе Калебу Готорну та Адріану Монро. Але на цьому його «доброта сердечна» закінчувалася.

Фаріда пам'ятала тепло його долоні, жар його тіла, коли він притискав її до металевої конструкції, його випадкові дотики й обійми в оранжереї, і все це нестерпно нервувало її. Можливо, тому її квітка зараз поводилась так непередбачувано? Чим більше було контакту, тим сильніше закріплювався їхній невидимий зв'язок, і квітка живилася цим, пульсуючи в ритмі її прискореного серця? Тоді доведеться збільшити дистанцію до абсолютної відсутності взаємодії. 

— Рашиді! — гукнув її Джейдан. 

Звук його голосу, владний і небезпечно глибокий, змусив дівчину завмерти на пів кроку. Серце пропустило кілька ударів, перш ніж вона повільно обернулася, холодно глянувши на нього.

Редж насторожився миттєво. Він перевів спантеличений погляд з Джейдана на Фаріду, і його розслаблена, легковажна поведінка випарувалася швидше за воду в пустелі. 

— Монро? — перепитав він, підозріло звузивши очі. — Звідки він взагалі знає твоє прізвище, Фар?

Він звик, що Фаріда була для еліти академії «невидимкою», «квотою», яку вони не вдостоювали навіть поглядом. А тепер сам принц Сейлема кликав її так, ніби мав на це повне право, і цей факт розсердив Реджа. Його пальці стислися в кулак, а в очах застигло німе запитання: «Що, в біса, я пропустив?». 

Щиро не розуміючи, що може пов’язувати його подругу з людиною, чиє прізвище було синонімом зарозумілості та самозакоханості, він ще більше розгнівався. Те, як Джейдан дивився на неї — прямо, ігноруючи всіх навколо, включаючи свою розкішну блондинку, — змусило його відчути себе зайвим.

— Слухай, Фар, я, звісно, знав, що ти магніт для неприємностей, але щоб притягнути головний «айсберг» «Стентона»? Це вже рівень «бос», — Редж спробував усміхнутися, але його очі здавалися шматочками льоду. 

— Ти забув? У нас тепер спільний проєкт із літературної антропології, — розсіяно відповіла вона, не дивлячись на нього.

В голові крутилася нав’язлива, майже панічна думка: як відчепитися від Джейдана Монро? Вона не була налаштована роздмухувати їхній конфлікт саме зараз, а тим паче — давати бодай якісь пояснення щодо минулої ночі. Фаріда почувалася оголеним дротом під напругою; будь-яке зайве слово могло спровокувати спалах, до якого вона не готувалася.

Їй хотілося розчинитися в повітрі, зникнути куди-небудь, аби тільки не відчувати на собі його важкий погляд. Та Джейдан не збирався давати їй шанс на втечу. Він рішуче прямував до неї,  недбало відпустивши руку Вівіан.

— Аби ти тоді не зчепилася з ним, Дорнан не придумала б таке дурнувате завдання. Що на тебе взагалі найшло? — Редж поклав руку їй на плече, дещо власницьким жестом притягуючи ближче. — Ти ж знаєш, чим закінчується спілкування з такими, як він. 

— Я відстоювала свою точку зору. Тебе щось не влаштовує?

Його дотик роздратував її. Фаріді не лише не сподобався тон Реджа — її розлютило те, як відверто він почав маркувати територію, демонструючи Джейдану, що вона нібито належить йому. Хіба друзі так поводяться? Чи він гадає, що має право вказувати їй, що, де і як робити?

Дівчина різко, майже грубо, знизала плечем, змушуючи руку Реджа зісковзнути в порожнечу. Вона зробила крок убік, розриваючи контакт і відновлюючи навколо себе особистий простір. Її погляд на мить зустрівся з поглядом Джейдана, і цього вистачило, щоб земля під її ногами хитнулася. Колір його очей зазвичай нагадував нерухому поверхню Північного моря, але зараз, здавалося, це море розбурхалося. У самій глибині його зіниць вирувало приголомшливе сум’яття, змішане з гнівом та звичною, вигостреною роками ненавистю. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше