Та, що робить каміння живим

Цю легенду мені розповів один гном. Всі знають, як гноми скритні, жодна їхня пісня чи легенда не дійшла до людських вух. Жодна, крім цієї.

Коли Махал створив сімох предків гномів, у його жаровні залишилась частинка полум'я. Вогник був дуже маленький, але світив так яскраво, що Махалові було шкода гасити його. Довго він думав, що ж з ним робити і, нарешті, узяв його в руку, і сказав.

- Ти будеш світити для мого народу навіть тоді, коли остання надія зникне, коли відчай заволодіє всіма, і серця їх стануть подібно до каменів, тоді прийдеш ти, і оживиш каміння, і вселиш надію в серця.

І як тільки він це сказав, вогник перетворився на дівчину. Прекрасну дівчину, схожу на ельфа, але зросту не більше хобіта . Вона подивилася на свого творця, посміхнулась йому, і зникла, розсипавшись тисячею іскор.

Коли для гномів наступали важкі часи, дівчина приходила і не давала перетворитися на камінь їхнім серцям. Кажуть, її бачив Торін перед тим, як піти звільняти свій дім.

- Яка гарна легенда, - сказала я.

- Так, - погодився мій співрозмовник. – Але легенда має продовження.

Коли дівчина зникає, розсипавшись тисячею іскор, ці іскри не пропадають, вони вселяються в душі гномів, людей і навіть ельфів. І кажуть, що гноми, в серця яких вселилися такі іскри, починають менше думати про каміння та золото, і можуть навіть дружити з Ельфами. А люди, люди з іскоркою в серці, стають подібними до тієї, що оживляє каміння, вони будуть світлом надії для зневірених, і теплим вогником, для тих, хто в розпачі.

Я більше ніколи не бачила гнома, який розповів мені цю легенду, але тепер, я можу бачити таких людей, що оживляють каміння, і вселяють надію!