Духи цього світу не мали свідомості, зрозумілої живим істотам. Ними керували первісні інстинкти, що вели їх до майбутніх обранців крізь простори між світами.
Дух Снів дістався своєї обраниці під ранок. Він мусив устигнути. У глибині дівочої душі відгукувалося слабке відлуння, споріднене з його природою. Вона була тією, до кого його невпинно вели інстинкти.
Пройшовши крізь стіни кімнати, дух завмер біля ліжка. Дівчина мирно спала. Вона була старшою за тих, кого зазвичай обирало його плем'я, та цього разу чуття привело його саме сюди. За вікном стихали ранкові дзвони, і часу залишалося обмаль.
Дух кинувся до дівчини й розчинився в її тілі, прагнучи злитися з її душею. Усе мало відбутися непомітно. Одного він не передбачив.
Щойно його ефірне єство торкнулося дівчини, магія потягнулася назустріч спорідненому відгуку в глибині її сутності. Два відлуння почали зближуватися, готові з'єднатися назавжди. Та перш ніж злиття завершилося, душа дівчини рушила геть від тіла.
Інстинкти вимагали завершити злиття, але душа вислизала, не піддаючись його магії. Дух намагався втримати її й зберегти зв'язок, що тільки-но виник. Та що сильніше він чіплявся за неї, то далі вона віддалялася, аж поки ефірна нитка, що поєднувала душу з тілом, не натягнулася до межі й дівоча душа не перетнула поріг світу живих.
Дух ринув слідом.
Замість знайомих міжсвітових течій його зустріли крижаний холод і безмежна пустка. Тут не було звичного поклику, що вказував би шлях, — тільки безмовний потік примар, що тягнувся в невідомість. Тисячі, мільйони, трильйони душ кружляли в темряві, перетиналися й розходилися, зливалися в розмиті силуети. Одні ще жевріли тьмяними іскрами, інші майже згасли, втративши останні сліди колишнього життя.
Та щойно вони відчули присутність духа, потік змінив напрямок. Його жива сила спалахнула серед мертвого мороку, і до нього потягнулися спершу поодинокі душі, потім десятки й сотні. Безмовна течія закрутилася виром, що прагнув поглинути яскраву іскру.
Дух не знав законів цього виміру, та відчував інше — слабке відлуння першої обраниці. Воно ледве пробивалося крізь безліч чужих сутностей, але залишалося єдиною ниткою, яка вказувала шлях. Знайшовши дівчину, він міцно вхопив її душу й потягнув назад, до покинутої спальні та тіла, що чекало на неї.
Межа світів уже проступала крізь морок, попереду відчувалося тепло живого світу. Дух поспішав, коли неподалік пропливла інша примара.
Вона майже не відрізнялася від решти: розмитий силует серед нескінченної течії. Її ефірна сутність була вкрита тріщинами — слідами пережитого болю. І все ж вона не розчинялася в мертвому потоці. У ній зберігалося щось цілісне, що опиралося холоду й не давало їй згаснути.
А в самій глибині горів крихітний вогник. Він не тьмянів і не згасав. Його світло відгукувалося на природу Духа Снів так виразно, що сплутати його з чимось іншим було неможливо. Її спорідненість із магією снів була сильнішою за ту, яку він відчував у першій дівчині.
Інстинкти змінили напрямок. Дух відпустив першу обраницю, яку щойно намагався врятувати, і кинувся до незнайомки. Його магія обвила її ефірні контури, перехопивши душу раніше, ніж течія встигла понести її геть. Крихітний вогник спалахнув у відповідь. Цього разу дух не збирався її втрачати.
Розвернувшись, він ринув до межі світів. Примари знову потяглися до його сяйва, та тепер він не звертав на них уваги. Уся його сутність зосередилася на душі, яку він ніс із собою, — пошкодженій, виснаженій, але не згаслій.
Він повертався до світу живих. Але вже з іншою душею.
Прорвавшись крізь межу, дух опинився в сутінковій кімнаті. На ліжку нерухомо лежала дівчина, чиє тіло досі чекало на душу. Дух спрямував незнайомку до нього й почав злиття.
Цього разу ніщо не стало на заваді. Магія снів огорнула змучену душу теплом і проникла в її глибини. Душа не опиралася — вона приймала магію у власне єство. Незабаром злиття завершилося, і магія снів стала невіддільною частиною душі, яка тепер посіла місце в тілі дівчини.