Повтор сценарію з іншими ролями

Роv Люсі 
Він мене облив крижаною водою, добре мене, у нас одразу стосунки не зрослися, але йому потрібна була Лолі. Я розділилася і вилила на нього склянку води. Лол мене ледь не цілувала, а я просто була задоволена результатом. Потім дівчина запропонувала завезти мене додому. Я категорично була проти сідати у одне авто з тим тираном. Мене довго вмовляли, але відповідь була "Ні!". Врешті решт я здалася. Ми доїхали до будинку. Він був невеликий. Я порахувала, чотири поверхи. Ми зайшли і я почала шукати потрібні двері, заглядаючи на кожний номер окремо. Крісу це набридло і він забрав папірець у мене з рук. Лол потягнула мене на верх. Поверх був доволі просторий. Три кваитири, ремонт. Прямо поверх-люкс якийсь. 
- Красиво, - видихнула я.
- Твої батьки зробили.
- Що?
- Вони жили в цьому будинку коли тобі було два роки. За тобою часто наглядав Кріс. Не знаю детально, але він... Не важливо! Пішли до тітки Люби! Пиріжками аж сюди пахне.
- А валізи? Може...
- Їх Кріс забере.
- Ні, відмовлюся від такого щастя.
Я викликала Нію. 
- По валізи сходиш?
- Ти серйозно?! Окрім мене нікого не було? Навчися викликати легких духів! Господи, та хоча б дрищів якихось! У тебе виснаження, неповне, та все ж.
- Ну, ти ж не хочеш щоб Кріс там всі кістки пепеламав? Будь ласка... - Лол подивилась на Нію очима кота із "Шрека". Але після слова Кріс принцеса змінилася на лиці.
- Я пішла! - викрикнула вона спускаючись по сходах. 
- Пішли! Пиріжки охолонуть! - завередувала дівчина.
Ми зайшли в квартиру і побачили не такий вже й старий ремонт, на порозі стала жінка літнього віку. Сиве волосся і лагідна посмішка. 
- Лолочко, ти подружку привела?
- Не зовсім, це загублена сусідка.
- Люсі? Чи може Мар'яна? Ні, це Люсенька. Заходьте, у мене пиріжки готові!
- Я ж казала! - змовницьки підморгнула мені Лол.
Ми пройшли на кухню. Божествений запах свіжої випічки заполонив квартиру. На столі стояла таця з рум'яними смаколиками.
- Пригощайтеся! Я зараз чаю наллю! Це з вишнею, а це з сиром. Там ще з полуницею і згущеним молоком, - проінформувала нас жіночка.
- Ви - чарівниця! - пролепетала дівчина яка вже наминала за обидві щоки.
- Ой, та що ти! Заходь, завтра твій улюблений пиріг спечу.
- Я вас обожнюю!
Я відкусила шматочок пиріжка. Цей смак... Випічка просто тане у роті. Трохи солоденьке тісто заграло гармонійну мелодію разом із кисло-солодкими ягодами на моєму язиці. Я старалася не відставати від Лоли за кількістю з'їдених пиріжків. А тітці Любі було в радість когось нагодувати. В результаті з квартири ми вийшли ситі і щасливі. Я озирнулася. Нії ніде не було.
- Ніє? Ти йдеш?
Через декілька хвилин я вже розпаковувала речі в квартирі. Хоча я її не пам'ятаю, але впевнена, тут мені було комфортно. Сіро-білі стіни, чорні меблі і кілька яскравих деталей. Це були рамка на фотографії де сиділа дівчина років п'яти, ваза на одній з численних поличок, червоні серветки на столі і подушки на двохспальнаму ліжку яке я вирішила забрати собі, ну і ще декілька дрібничок. 
Дивну валізу мені дав Ден. Вона була невелика, але туди влізло б пів квартири. Розвантаживши речі я плюхнулася на диван. Мій погляд привернула фотографія. Там була наша сім'я під час останньої фотосесії. Я сповзла на підлогу й заплакала. Чому? Чому вони мене покинули?! Я почала битися в істериці. Через хвилин десять я заспокоїлася і подзвонила в піцерію, щоб замовити нам з Лол смаколики. Вибір впав на піцу "Маргарита" і "4 сири", а також роли з куркою і морепродуктами. На десерт замовила два тірамісу і коктейлі. Все, чекаємо кур'єра. Через кілька хвилин він приїхав і віддав замовлення, я в свою чергу розрахувалася і дала хлопчині чайові. Він здивовано глянув на новеньку, хрустку купюру.
- Це мені? - здивована глипнув на мене кур'єр.
- Бери, бери! - Посміхнулася я йому.
Він підозріло глянув на мене, та все ж взяв купюру.
- А ти зараз куди?
- В сусідню квартиру.
- До Лол?
- Так. 
- Скажи, що я її чекаю.
- Ам... Добре.
Він пішов, а я знову залишилася на самоті. Але це було не довго, через хвилину прийшла Лола.
- О, і трьох днів не пройшло!
Лолі засміялась, а я почала розпаковувати піцу і суші. Пройшла до вітальні і поставила все на стіл. Я помітила, що Лол загадково посміхалася і промовила:
- Що сталося?!
- З не зовсім новосіллям тебе, ось! - вона протягнула мені маленький клубочок шерсті... Я взяла його і зрозуміла, кошеня! Радісно пискнувши обняла подругу.
- Дякую!
- Немає за що. Як назвеш?
- Я не знаю... Може Наруто? Ні, банально. Такс, це хлопчик Альзак. Ні, Масік, або може Грей.
- Може Сяо Сян? - на її слова я заперечно похитала головою. - Тоді Сон Чхегу? Алан? Мун Кай? Просто Кай?
- Ні, може Саске?
- Чудово, ім'я обране! А тепер їсти!
Вона з шаленою швидкістю накинулася на їжу, але і я намагалася не відставати. В результаті, через п'ятнадцять хвилин їжі на столі майже не залишилось.
- Боже, я так наїлася, - потягнулася Лол.
- Можна просто Люсі.
- Я мабуть піду додому. Бо ще п'ять хвилин і я лопну. 
- Іди. Але подзвониш ввечері.
- Добре. Бувай. 
Ми обнялися і вона пішла, а я вирішила не гаяти часу і піти в душ. Зайшла в простору кімнату і звернула увагу на інтер'єр. Дрібна мозаїка розсипалася по стінах і підлозі повільно переходячи з синього в темно-фіолетовий. Чорна душова кабінка і окремо біля неї велике джакузі такого ж кольору. Поруч зручно розмістився котельник. Тут було вітражне вікно і синій килимок який ліниво лежав на великій частині приміщення. Я вирішила просто прийняти душ.
Уже в душовій кабіні згадала, що в мене нічого немає. Ні зубної щітки і пасти до речі теж, ні мила, ні будь яких інших засобів особистої гігієни.
Коли вже виходила з кімнати почула дзвінок і двері. Нашвидкоруч натягнула на себе білу плюшеву туніку і поскакала до дверей. Відкрила двері і вирячила очі на Кріса.
- Де моя сестра?
- Я звідки знаю?! Вона пішла півгодини тому!
- Куди вона пішла?
- Додому.
- Ясно.
- Що тобі ясно?! Лола вдома?
- Ні, інакше я б не прийшов.
- Прокляття! Ти дзвонив до неї?
- Так, у неї телефон вимкнений.
- І що робити?
- Пішли шукати її. 
Я кивнула і вибігла з квартири зі швидкістю світла. Я оббігала весь будинок і весь округ, але подружки не було. Біля входу мене чекав Кріс з курткою в руках.
- Тримай, ти двері забула зачинити, а на дворі холодно.
- Дякую.
Я одягла наданий мені одяг і дістала оранжевий ключ. Все як завжди, звідти вийшла принцеса небесних демонів.
- Ти взагалі страх втратила?! Віддай ключі, або виклич когось іншого! - шипіла вона.
- Страху перед тобою ніколи не було, а ключ не забереш, поки він у мене в руках.
- Порозумнішала, хвалю, але згадай про, що ми говорили минулого разу!
- Я пам'ятаю, але Лол зникла і... Ти зрозуміла.
- Я за тебе не відповідаю!
- Я не мала дитина, щоб за мене відповідати! Це не займе багато часу, знайди її і все!
- П'ятнадцять хвилин! - гаркнула вона.
Нія полетіла, а я далі побігла на пошуки подруги. Я обнишпорила весь двір і вийшла подивитися, що за ним. Недалеко побачила оранжеву цятку і... Хвала Повелитильці Рівноваги! З нею йшла Лол. Я підійшла до неї і обняла. Міцно і по справжньому.
- Кхем, уже двадцять хвилин! Ти взагалі нормальна?! Я піду.
- Угу, - кволо відповіла, адже і справді трохи, ні, дуже виснажилася.
- Ти як? В тебе знову сорок три відсотки... - вона схвильовано поглянула на мене. - Вибач! Це все через мене...
Я закашлялась і вона знову на мене поглянула.
- Пішли додому, - слабо промовила.
Я пішла, але в мене почала крутитися голова, на той момент я не звернула на це уваги. До речі, на пошуки пішов майже цілий день і вже сутеніло. Кожна сходинка давалася мені важко, та це не важливо. Коли я була вже в квартирі, то Лол мене зупинила і запитала:
- Можна я сьогодні залишуся у тебе? 
- Ні, впевнена, Кріс сварити не буде. Він хвилювався за тебе.
- Дуже погано?
- Жити буду, - нехотя відповіла.
Я зайшла в свою квартиру і переодяглася. Лягла на тепле ліжко і полинула в царство Морфея обдумуючи сьогоднішній день.