Переїзд

Роv Люсі

- Не кажи, - легко заперечили я. - Але скажи яку саме магію використовував?
- Коли ти мене викликала, біля тебе був ніж. Це ілюзія, але реальна. Ви...
- Я кому сказала?! Магічне виснаження давно було?! - Я здригнулись, через що ключ випав з руки. Потім я сіла на ліжко через те, що в мене почала боліти голова. 
- В сенсі магічне виснаження?! - підхопився Ден. - Люсь, ти чому нічого не сказала? Я б...
- Все впорядку. Я сама захотіла, - сказала я і простягнулася за ключами які випали.
- Я сам, - зупинив мене рукою хлопець, а потім прошепотів: - Ти мала мені сказати! 
- Зі... Мною... Все... Впорядку... - на силу промовила я слабким голосом і прикрила очі.
- Ясно, але Люсі мала сказати... - задумливо прошепотіла радше для себе аніж для нас Земіа. - Дене, допоможи їй пройти в кімнату і...
- Ти знущаєшся?! Їй потрібен відпочинок! - завівся хлопець.
- Принеси їй валізу. Вона має зібрати речі, як і ти до речі. Через годину чекаю вас біля головного входу. Ми їдемо в головний офіс.
- А інші?
- Дарій з Сельвіною вже там. По дорозі приєднаються Кріс, Юджин і Лола. Все влаштовує?
- Ні! Я не поїду з тим ди... Кхм... Не вельми приємним мені чоловіком в одному авто.
- Він так само казав. Хочеш літаючий килимок виділю? 
- Досить! Ви вже набридли! Якщо щось не так, то пояснюйте! А зараз... Ден проведи мене до кімнати, - ледь не прокричала я і знов заходилася кашлем.
- Пішли, - хлопець галантно подав мені руку на яку я з легкістю сперлася.
Але як тільки я встала у мене закрутилася голова. Я сильніше вхопилася за руку хлопця.
- Може...
- Все гаразд! - можливо занадто різко відповіла я.
До кімнати ми дійшли без пригод. Я зібрала всі свої речі у валізу кольору хайкі яку мені дав Ден. На дворі було прохолодно, тому одягла білі кросівки, чорні легінси та теплий червоний в'язаний светр. Я пішла до головного входу. Там на мене вже чекала Земі. Вона одягнула сіру худі та джинси. Чорні кеди майже поглинула вечірня темрява. Макіяж вона не наносила. Я змогла її детальніше розгледіти. Темно-бордові пухкі губи, очі відрізнялися за кольорами, одне було звичайного зеленого кольору, інше на декілька тонів темніше, але я помітила, що у другому оці була маленька чорна блискавка.
- О, а... Де наш герой?
- Земі, якщо ти про Дена, то...
- Я тут! - пролунав голос хлопця десь позаду.
- Ок, до речі мене звати не Земі, це код. Я - Тіара.
За п'ять хвилин до нас під'їхав чорний бус, мабуть той, що завіз нас сюди. Ми поклали всі наші речі, а саме шість валіз, бо Тіара сказала, що це валізи ще тих трьох, що приєднаються до нас потім. Я прикрила очі, намагаючись заснути, але попри дві години старань я не змогла цього зробити. Потім зітхнула і відкрила телефон, а в ньому електронну книгу. Раптом ми зупинилися. У салон зайшло троє. Високий, статний блондин з різкими рисами на обличчі. Блакитне, майже срібне волосся було лиш на декілька тонів світлішим від його холодних очей. Другий був брюнетом, з сірими очима. Третя була зі шкірою шоколадного кольору, кручене чорне волосся і ніжно рожеві губи.
- Народ! - промовив брюнет. 
Світленький просто сів.
- Привіт, - чемно кивнула дівчина. Вона пройшла по салону і запитально глянула на мене ніби питаючи чи можна їй сісти. Я кивнула. - раніше тебе не бачила, яка магія?
- Я ем...
- О, Дене, нова пасія? Нічого так, позичиш?
- Та не така вона, це наша новенька. Всестихійка. - весело відповів Ден.
- То ти та легендарна? - запитала дівчина. - Ой, вибач, я Лоліта. Але для друзів просто Лола. А той блондин це Кріс, брюнет - Юджин.
- Люсі, приємно познайомитися, - і це була чиста правда, адже вона мені сподобалась.
- Лол, що за розмови, зайнятися нічим? - крикнув блондин своїм холодним та беземоційним голосом.
- Та яка різниця? Я не про тебе розповідаю. 
- Мені всеодно! Просто мовчи!
- Та відчепися ти від неї! Зайнятися нічим?! - зірвалась я.
- Слухай...
- Відчепися від неї, - крикнув Ден.
- Так, біжу аж спотикаюся.
- Слухай, в мене не має ні настрою, ні сил з тобою сперечатися, - зло випалила я.
- Мені всеодно, ти перша почала!
Добре, я взяла ключ Нії. Портал, туман і нарешті сама дівчина.
- Поговори з біленьким, - попросила я.
- П'ять хвилин!
- Що? 
- Я говоритиму з ним п'ять хвилин! А потім відпустиш! Чи можу сама піти і забрати ключ!
- Ок.
- Слухай, ти, біленький! Я тут не на довго, але розібратися встигну. 
- Ти взагалі хто така?
- Нія, принцеса небесних демонів, на даний момент людина з неба яка підкоряється Люсі.
Потім почалася довга й нудна розмова, після якої хлопець виглядав вкрай стривоженим. До нього пішла Лола. Тут над вухом злісний, майже демонічний голос каже:
- Ну? Відпускай!
- Іди... Тільки куди?
- Нікуди, п'ять хвилин це твій максимум. 
До мене підсів Ден.
- Ти як? Навіщо ти її взагалі викликала?!
- Ніяк, а викликала бо... Не хотіла сперечатися.
- Я пішов, а ти постарайся відпочити. Їхати ще десять годин, тож можеш поспати.
- Окей.
На місце повернулася дівчина. Вона не виглядала якось по іншому, все та ж усміхнена. 
- Ти як? Виглядаєш не дуже.
- Ніяк.
- Можна перевірити МЕшку?
- Як хоч... Дівчина взяла мою руку, примружилася і винесла вирок:
- Тридцять шість! Для деяких п'ятидесяти не вистачає, щоб МЕшку перевірити, а ти? Чому так мало?
- Давай я розкажу! - більше попросила ніж зробила пропозицію Тіара.
- Ок.
Поки дівчата говорили я дістала навушники і включила свій список, а він складався з усіх пісень ФРЕНДЗОНИ, кількох пісень із аніме ну і самі пісні в яких співають про аніме. За їхнім прослуховуванням я і заснула.
Прокинулась приблио через годину. Я помітила, що досі не вимкнула навушники. Потягнулася до телефона і виключила музику. Відчуття ніби на мене хтось дивиться. Повернула голову і справді.
- Що? - запитую у Лоли.
- Ти занадто повільно відновлюєшся...
- Хех... Нічого не поробиш, що є.
- А чому Лоран хотів помститися саме тобі? 
- Вона... Мені була як сестра. Після того випадку її забрали в психушку, - Я гірко посміхнулася. - Вона намагалася втекти і... І впала з п'ятого поверху. Тижнями вона лежала без свідомості... А... А потім померла. А ще причина його нанависті в тому, що... Я була його дівчиною, але коли все сталося я... Підтримувала Аманду... Я зрадила його. Коли він бачив Аму підколював її. Я захищала і... Все, - на останніх словах по моїх щоках потекли вже такі знайомі гарячі струмки сліз.
- Все... Буде добре. - Підтримували мене дівчатка.
- Так... - гірко посміхнулася я.
Решту дороги ми говорили ні про що, але десь за п'ятнадцять хвилин до прибуття у мене заболіла голова.
- Люсі! Ти тут? - замахала рукою мені перед очима Тіара. - Ти ж зараз до мене? У тебе квартири немає...
- За це точно не скажу. Мої батьки дали мені довіреність на двадцять дві квиртири по цій країні і ще по одній у кількох столицях. Тож... А де головний офіс?
- Тобі пощастило, Львів, самий центр міста.
- Десь в сумці була наче... Але сьогодні залишуся у тебе. Ок?
- А чому б і ні? Поїмо морозива, подивимося кілька мелодрам. 
- А я? Мене чому не беремо? - голосом ображеної дитини обурилася Лола.
- А втрьох веселіше! Лю ти як? - підтримала задум дівчини Тіа.
- Я згодна. 
Але розмова не дійшла до кінця бо бус зупинився. Двері відчинилися і всі почали виходити і забирати свої валізи. Я вилізла з буса і відчула повітря. Справжнє, холодне Львівське повітря.
- Люсі пішли!
- Угусь.
Ми забрали валізи і пішли по старій бруківці у самі надри старовинного міста. Ми йшли повз будинки, вже зачинені кав'ярні, одинокі ліхтарі та лавки під ними. Нарешті дійшли до якогось будинку. Мабуть це той, що нам і потрібен. Раптом Лола схопилася: 
- Я на п'ять хвилин. Треба Крісу подзвонити.
Вона пішла, а ми з Тіа залишилося стояти під стріхою старого будинку. Не зважаючи на вагання я все таки запитала:
- А біленький це її хлопець?
- Ні, брат, - відповіла мені вже Лола, а не Тіара.
- Справді? Ви... Не схожі.
- Так, у нас різні мами. Хоча... Не важливо. Ходімо веселитися!
- Так... Ходімо!
Ми зайшли в будинок і попрямували до сходів. Зайшли в якусь кімнату. Вона була прекрасна! Світло-вогняний м'який і такий пухнастий килимок, дорогі та вишукані чорні меблі, посередині стоїть м'який диван, а прямо перед ним величезна плазма. Я звичайно звикла до розкоші і багатства, але будинок Тіари такий... Зручний. Поки ми з Лолою розглядалися Тіа кудись збігала і принесла відерце морозива, три ложечки і великий теплий плед. Ми сіли і почали дивитися дорами. Десь о третій ми пішли по ліжках. Оскільки обладнана гостьова кімната тут тільки одна то ми з Лол лягли разом. Знаю, звучить дивно, але нам було всеодно.