Магія мене переслідує

Роv Люсі 

Всі згідно кивнули. Ми пройшли по вже знайомому мені коридору і вийшли у невеличку залу, на стінах і на стелі були намальовані дивовижні малюнки у вигляді кхм... Стихій мабуть. Одна стіна (хоча зала була круглої форми) була немов крижаною, інша, протилежна була покрита вогнем, і... Він рухався? Раптом я зрозуміла, це був справжній вогонь, справжній лід! 
- Це зал стихій. Тут всі стихійники тренеруються, якщо хочуть разом то разом, якщо окремо, то окремо. Але ми не сюди, пішли. - Сказав Воаль. - У нашій гільдії сто сорок шість членів, майже всі стихійники, але і стихи трапляються. Наш голова Круд, він ельф, і йому сімдесят один рік. Потім ідуть стихи, чотирьообранці, це ми. Незнаю, може Люсі, ти вище підеш. Потім воїни, їх рівно сорок. Ще сотня новачків та ремісників, а ще кухарі, ну і вся прислуга. До речі наша гільдія називається " Lollynowse "
Я слухала без зайвих емоцій, цікаво звичайно, але тепер це мій дім. Лиш незрозуміло, як часто ми буватимемо у залі стихій...
- Люсі, ти можеш ходити по всьому замку, окрім Східного крила, на третьому поверсі та підземель, - сказав Воаль, немов прочитавши мої думки. 
- Впевнений, принцеса зі своєї кімнати і носа не потикне, тут же всюди небезпеки, навіть ось, - Він постукав по рицарю, які часто стоять у коридорах старовинних замків, принаймні у фільмах, аж раптом звідти впав ніж, я з легкістю впіймала його, і поклала обережно на місце, - Ти що?!?! Ножик то гостренький! - прикривши рота долонею удавано злякався він.
- Вай, вай, вай... Якщо так вважаєш то не чіпай таких речей. Я з радістю сприйму новину про те, що ти помре під час твоїх витівок.
- Пхпф... Аналогічно, - промовив він.
- Ну годі! Ми на тренування взагалі то йдемо. - перервав нашу " Змістовну " розмову Дарій чи то псевдо Воаль. 
- Не заважай їм, хоча досить! На тренуванні все випустите.
- Ми вже прийшли, тож довго чекати не будете.
Ми зайшли у велику залу, на стінах висіли численні стенди з найрізноманітнішою зброєю, від звичайних кинжалів до залізних віял із загостреноми кінчиками. 
- Подобається? - запитав Ден.
- Дуже, - видихнула я, обережно торкаючись леза чергового меча.
- Спробуй викликати якусь стихію...
Я уявила як на моїй долоні з'являється водяний купол та розповзається маленькими змійками навколо мене. Аж раптом я відчула бризки води. Я різко відкрила очі і ледь не очманіла, навколо літали водяні смужки, але тільки но я перестала про них думати і зраділа як вся ця вода полетіла на мене. 
За наступну секунду сталося одразу кілька речей, я уявила вогняний купол навколо мене, і його погасила вода, а також від мене відбилась ударна хвиля, і... Під моїми ногами почали розповзатися тріщини. 
Я дуже злякалася і почала нервово озиратися, але я нічого не чула, лиш страшний гул, я нікого не побачила. По щоках потекли струмки гарячих сліз. Аж раптом я відчула якісь ніжні дотики. Повернулася і побачила Дена, він, щось кричав, та я не чула. В якийсь момент він просто обійняв мене. Купа емоцій почали згасати. 
- Тихо, все позаду, заспокойся, - але я продовжила плакати, - Гей, тихо. Ну й дурепа.
Я різко відсторонилася. Це вже занадто, я розвернулася і побігла в коридор. Шляху я не пам'ятала, тому побігла наосліп. На щастя забігла я до залу стихій. Я не зрозуміла як це все працює, тому просто ступила в водяну стінку. 
Очі одразу засліплює, і я падаю. Відчуваю сильний біль у правому плечі. Тихо вилаялася і піднялася. Відчула як цівки гарячої рідини потекли по руці. 
Тільки но я відкрила очі і ледь не впала знову, переді мною шумів водоспад, який поволі впадав у озеро. Я голосно видихнула. Сидячи біля озера мене потягнуло на ліричні думки. Я заплакала.
Не знаю скільки часу я там сиділа, але зрозуміла, час повертатися.
Я вийшла з місцини через водоспад, і попрямувала до своєї кімнати. Але там на мене чекав сюрприз. На стільці сиділа Віяна. 
- Люсі? Ти де була? 
- Там де була, там вже нема.
- Що в тебе з плечем? Хто тебе так.
- Я... - глянула на плече, сказати, що я здивувалася не сказати нічого. Все плече було закривавлене і виднілося кілька глибоких ран. Я задумалася, звідки вино в мене?
- Я не знаю... Взагалі я в залі стихій упала.
- Де? Що ти там робила?
- Я... Просто, я... Втікала від Дениса. З зали тренуваннь.
- Як це? Чому він тебе відпустив? 
- Віє, я... Я не знаю. Запитай у нього.
- Добре, але зараз перев'яжемо тобі плече, - сказала вона, і дістала з шафи аптечку. Почала ритися там, дістала розчин для промиття рани та еластичний бинт. 
Промивши і перев'язавши мені плече, вона вийшла давши мені час на перевдягання. Я відкрила шафу і почала обирати. У ній, був з десяток простеньких суконь, стільки ж комплектів з шортів та футболок, кілька светрів та легинсів, спортивний костюм та навіть довга вечірня сукня. Я одягла звичайну білу майку та джинси. Заплела собі гульку та нарешті дозволила подрузі зайти.
- Тепер розповідай, що у вас там було! Заходив Вогден, такий злий, тебе шукав. Я як сказала, що тебе немає, то він ладен був мене вбити. Він хвилювався за тебе. 
- Ненавиджу його! Цей, критин мене дурепою назвав. В цьому наче нічого такого й немає, але...
- Я зрозуміла, до речі... Ти знаєш, що всі стихи бачать віщі сни. Рідко, але бачать... Ось, - вона подала мені невеличкий, але доволі важкий пакунок, - це ноут і телефон. Ванна кімната, за дверима що біля шафи. У сусідній кімнаті твоя вітальня. Там є телик. Не переживай, ми знайдемо твоїх рідних. До речі пошукай у неті про стихії. Моя кімната в наступних дверях, у іншому напрямку кімната Земіа. Па-па. 
Вона вийшла, а я вирішила пошукати про стихії. Зайшла в нет і... Ура!!! У магів чи як нас там окремі мережі.

Всім привіт, хочу вам сказати, що якщо вам подобається книга, то тисніть на зірочки! Я буду дуже вдячна. Але це ще не все, якщо буде більше зірочок, буде більше натхнення. Більше натхнення, більше тексту. А це в свою чергу означає, що будуть додатки. Це можуть бути характеристики героїв чи цікаві факти про книгу. Бажаю вам гарного дня!