Тоді, коли не дивуєшся

Роv Ден 

У неї було чорного кольору волосся до п'ят. Миле личко виражало біль. Через кілька хвилин її очі розплющились. Я побачив два яскраво зелених смарагда у формі трилистників замість очей. На ній були короткі, джинсові шорти та гладенький блакитний топ. 
- Ви так і будете дивитись?
- Ти хто? - Запитав я продаючи руку.
- Я? Люсі. Що з вами? - її личко виражало глибоке здивування, а вона відпихнувши руку підвелася.
- Вогден! Що з Люсі?! Це побічний ефект від твого... Еее...
- Ні, це не через мою симерію. Хоча... Стоп! Вона ж теж чула музику! Це перетворення! Але як? - Ми з Воалем зустрілись поглядами, я бачив несхвальний блиск його чорних очей. Я зрозумів, що це просто магія, але знав так продовжуватися вічно не може.
- Люсі, викличи людину з неба. Викликай! 
Земіа подивилась на мене немов не розуміла.
- Просто уяви її чи його.
Роv Люсі 
Я уявила дівчину. Це була невисока дівчина років п'ятнадцяти з шовковим рудим волоссям до плечей. На голові в неї росли темно-червоні демонські ріжки, а також червоно - оранжеві гострі чотири крила.І...
- Ви хто? Що я тут роблю? І де ваша всестихійка? - Я відкрила очі і ледь не впала, це була та сама дівчина яку я уявляла.
- Лю- Ерао, ти повернулася, - до мене мчалися дівчата.
- Я і не відходила. Як тебе звати? - Я повернулась до дівчини.
- Я Нія. Принцеса небесних демонів. А ти? Я відчуваю небесну ауру. Ти стих?
- Ну... Я та хто прикликав тебе. Я Люсі. 
- Магія симерії, магічні симфонії, дар Симфоніми! Ти, ти антидегел. Людина яка підтримує рівновагу між світами. Таких людей на світі тільки троє. Це ти. Він. - вона кивнула на Дена, на що всі відповіли радісним визгом. - І... Льят. 
- Це хто, - запитала Віяна.
- Мій хлопець. Він із Пилітів. Можеш його викликати, якщо хочеш. - байдуже додала вона. - О, до речі він передав всім вам подарунки, - і на здивовані погляди усіх присутніх додала - Він пророк, хоча дуже веселий. Льят знає майбутнє кожного з нас. Мені він нічого не сказав, можете не дивитись, - сказала вона на здивовані погляди друзів. - Ось. Це тобі. - вона простягля мені срібний браслет на якому були викарбувані три вісімки, одна з яких була щедро всіяна дорогоцінним камінням. - Цей браслет це немов твоя бірка. Ось, цей середній, який з камінням означає стихії, з камінням, значить ти маєш повну владу. Один з крайніх означає Симерію. Він не повний. Інший... Льят не дозволив розповідати, але зроблю підказку:
"Цей дар розширить кругозір. 
Він допоможе тим,
Що знатимеш ти,
Що сказать коли, 
Захоче він мовчать,
Тепер ти відсторонена 
Від всіх, 
Від того, хто захоче 
Думи прочитать."
- Тепер ти, - Нія кивнула на Дена. - Ось, - вона простягнула йому кулон, з вигравійованою буквою "В" лиш без каміння. - Ідентично, ті самі дари. Тобі, - Вона подивилась на Віяну. - Кільце восьми вітрів. Корисна річ, прикликає одразу вітри з восьми частин світу. Але, май на увазі, кожен з вітрів може закохатися, тому...
- Я зрозуміла, дякую, - з готовністю відповіла Віяна.
- Земі - Лує, ти отримуєш життєшляхний кулон, тільки ти його торкнешся, до тебе прийде, прилетить, припливе чи приповзе будь яка тварина, або з'явиться якась рослина. - тільки після того як Земіа кивнула, Нія кинула швидкий погляд на Воаля. - Стих води, твоя доля... Вона темна, хоча ти в цьому не винен. В тебе добре серце, ти зробиш все для того, щоб захистити своїх друзів, тримай, - вона подала йому два прозорі кристали, у одному з яких був чорний дим, у іншому білий. - Це життєвий шлях, взагалі то, дуже рідкісний, - поскаржилася вона. - Коли немає білого диму ти демонизований, чорного... Я не знаю, ти помираєш чи перероджуєся, такого взагалі не буває, тож бери і відпускайте ви мене вже.
- Іди ти, - сказала я, і вона справді вже пішла в... Нікуди чи що?!
- Корисну ти людину знайшла, Люсі. Прийшла, розповіла, подарунки пороздавала, тільки не вдяглася в образ Діда Мороза. - жартівливим тоном сказав Воаль, чи то Дарій.
- Воаль! - прошипіла Вія. - Люс, як в тебе там з МЕшкою?
- Пояснюю для чайників, магічна енергія, так промовляють просто, - посміхнувся Вогден.
- Дякую, але навіщо сам собі розказуєш? - з удавано - турботливою гримасою запитала я.
- Хех, мені не подобається те,що ти наставляєш мої арґументи проти мене. Мо-ло-дець. - промовив він по складах з ображеним виглядом сказав він, але одразу єхидно посміхнувся. - Так і темних до смерті заговориш, - цмокнув він язиком. - Чи може підстрахуєшся і підеш на тренування? Тоді раджу швидше, бо наша парочка і...
- Дене, ми взагалі то про МЕшку говорили. Люсі, іди сюди.
Я підійшла, Земіа поклала свою долоню мені на чоло, прикрила очі і промовила:
- Все ммм... нормально, - запевнила вона. - Вісімдесят чотири відсотків, то що пішли на тренування?