Четверо крутих і одна не розуміюча

Роv Люсі 

Мене розбудив той самий солодкий голос який вчора наказав збиратися.
- Люсі прокидайся. У нашому таборі не сплять до полудня. Я принесла тобі одяг, - чесно кажучи я була трохи здивована, що незнайомка знала про мене те, про що тато навіт не підозрював.
Та дівчина була моїм однолітком, теж років сімнадцять. Вона була шатенкою з зеленими очима та весело усмішкою. 
- Я Земіа, стихія земля, ти пам'ятаєш як тут опинилася?
- Так, Алекс тонув, я побігла в басейн, знепритомніла, а потім все як в тумані. 
Дівчина мовчки дивилася на мене немов розглядала, а потім почала говорити:
- Я маю тобі дещо сказати, ти вже чула про те, що на світі існують стихії, але мабуть не здогадувалася, що ти теж маєш стихію і не одну. 
- Я... Не маю слів.
- Хм... - дівчина посміхнулася - ти маєш знати, що є трьох стихійники, двох і одно, але про те, що є всестихи, або чотирьохстихи, знають тільки два клани чотирьообранців. Один з них це наш, обрані тут я, Віяна, Вогден і Воаль, а ще ти тобто всестихка. Другий це темний клан. Давай я ще розкажу про твої здібності. Ти можеш вправлятися з усіма стихіями, а також прикликати людей з неба. Це максимально сильні люди, у яких лиш один обов'язок, захищати тебе. Після вашої першої зустрічі вони даватимуть свій ключ. А ще в тебе будуть стихійні ляльки, ти можеш обертатися в них, а ще вони детально можуть описати прояв стихії неподалік. Тобі будемо допомагати ми, стихи, це ті які володіють всіма образами своєї стихії.
Я слухала, розкривши рота, все моє життя я про таке лиш читала, навіть книжку писати почала, і раптом...
- Земіо, чекай, - я одягла легку сукню з квітковим принтом колір якого дуже пасував до мого волосся, яке я зібрала в легку зачіску, і дівчина вже збиралася іти. - Мої батьки, що з ними буде, вони знають де я?
- Люсі... - видно було, що дівчинка зам'ялася - у твоєму місті був чорний клан, ми їх знищили, але вони встигли вбити велику частину міста, ми не знаємо чи...
Я не відчувала нічого, всередині мов щось зламалося. Не відчувала себе... Що мені без них робити?! Що?
- Я... Вони... Я можу побути сама? Мені треба час подумати. - Я не плакала. Не було сил.
Дівчина заперечно похитала головою:
- Ні, тебе чекають на офіційний огляд будинку.
- Я... Я не зможу. 
Земіа підійшла й обняла мене за плечі. Я заплакала.
- Тихо, ти не винна. Це все темні. Ми влаштуємо їм помсту... Ти влаштуєш.
- Земіо, можеш нікому не казати, - запитала я.
- Можу, - вона кивнула. - це між нами.
Вона дала мені руку, щоб я піднялася. Я нарешті оглянула кімнату. Блакитне ліжко, два зелені стільці та рожевого кольору письмовий стіл.
Ми вийшли в широкий коридор освітлений зверху світлоідіотною стрічкою. Ми пройшли в велике приміщення.
Роv Ден 
Ми сиділи в залі для засідань вже годину. Я зібрався йти кликати Люсі, та Земі сказала, що не довіряє мені й пішла сама. Було нудно, тому я оглянув всіх присутніх. Віяна тихо собі сиділа в своєму улюбленому комбінезончику і пила коктель. Пасма її сріблястого волосся спадали їй на плечі і виблискували на сонці. Воаль як завжди був дсерйозним. Чорна футболка з надписом "Я Унікальний " виділялася на фоні яскраво-блакитного волосся, яке було складено в акуратну зачіску. Мені ставало все нудніше тому я почав клацаючи пальцями запалювати та згашувати вогник. Аж раптом із коридору почулися кроки, трохи згодом двері відчинилися і всі присутні обернулися до дверей. У зал зайшли двоє. Земіа була в легкій білій блузі, обтягуючій чорній спідниці та в декоративних окулярах, мені згадалася моя перша вчителька, стара карга, яку ми в класі називали " Бабуся сатани ". І вона. Я не пам'ятав як її звати, але знав, що це дівчина з шостого курсу. В академії вона розкута і смілива, а зараз мов... Вона не така.
- Привіт, - Я не збираюсь мовчати.
Вона злегка кивнула, її очі зблиснули синім світлом, яке миттю заполонило кімнату. Невже... Ні, ні... Магія Симфоніми?! 
- Ламе ер натів! - Так, Віяна, звичайно.
- Пффф... Це зазвичай через покоління. Лю - Ерао? - Тут заговорив Воаль. Люсі згідно кивнула. - Ким була твоя бабуся?
- Вона називала себе спадковою відомою, - вона говорила без особливого ентузіазму. - Вона любила мене. Та раз я ледве не... Стоп, навіщо вам це?
- У тебе окрім всього, ще й магія Симфоніми. Ти особлива, ти маєш магічні симфонії. Коли ти слухала музику помічала, щось незрозуміле? - Знову заговорив Воаль, це вже набридає.
- Так, коли я слухаю музику, то помічаю пісок і подряпини на руках. Що це за магія?
- Тобі Ден покаже. Правда? - цього разу говорила Віяна, і остання фраза була адресована безпосередньо мені.
- Це ж було риторичне питання? - глузливо запитав я. Віяна згідно кивнула у відповідь. - Дивись!
Я взяв телефон і включив музон. І... мене на руках з'явився букет квітів і подряпина. Я вже збирався піднести букет Люсі, як почув, що щось впало на підлогу. Я оглянувся, щоб глянути де Люсі, але замість неї на підлозі лежала дівчина. 

Я бачу, що з'являються перегляди, і попри відсутність зірочок сподіваюсь, що вам подподобається. Думаю буду викликати глави у понеділок, четвер та неділю.