Пролог: ехо, по катакомбам лунає в ночі

Одеса завжди славилась тим, що мала гарні вулиці, по яких ходили загоріли туристи, а по ранках з моря пахло морем. Будинки мали стару, як кажуть в таких містах, катеринивську, архітектуру. Проте, туристам складно було пояснити, де можна ходити, а де ні. Єдиним таким місцем, дійсно небезпечним, були катакомби. Вони утворились на прекінці 19-го століття. А вже за совєтів, коли червоні, гріли свої “мощі” на сонці, в катакомбах, зникали люди, діти переважно. Дорослі менше, проте це були якраз ті самі камуністи. З фотоапаратом “Зеніт”, парами лазили по глибше, для гарного фото. І зникали.

Ось що можна було прочитати на шпальтах газети “Чорноморська камуна”, від 1937 року:

“12 вересня ц.р. пішов з дому по вул. Канатній №14 і не повернувся гр-н Кривенко Михайло Іванович, 30-ти років, вантажник порту ім. Сталіна.

Прикмети: зріст середній, волосся русяве.

Був одягнений у спецівку. Востаннє бачили в районі Митної пл., біля входу до старих каменоломень.

Всіх, кому відоме місцезнаходження гр-на Кривенка, просять повідомити у відділ міліції — тел. 3-14.

Від редакції: Громадяни, будьте пильні!”

Під час війни, переважно, в той час як вже німці гуляли містом, та купались в морі, в катакомбах, сиділи партизани. Вони нападали на німців, та затягували їх в катакомби, де вони зникали на завжди. Часом, як кажуть, це були зовсім і не німці. Проте доказів, не було знайдено. Та й шукати таку статистику було, як казали, поза напрямком партії. Проте офіційні зникнення продовжились вже після війни.

Ось що говориться в шпальті від 1946 року:

ЗНИК БЕЗВІСТИ

12 вересня 1955 року вийшов з дому по вул. Канатній, 14 і досі не повернувся громадянин Коваль Олексій Петрович, 25 років, працівник Одеського морського порту.

Востаннє його бачили в районі Митної площі, біля старого входу до катакомб.

Всіх, хто володіє інформацією, просимо повідомити у відділ міліції — вул. Преображенська, 44.

Багато про це не писали. Не було модно. Як там за звичай казали, та в наш час також, щоб не розганяти паніку. Не говорять, не пишуть, але вистачало і того, що пліткували. Особливо якщо родина була порядна. Так само можна було прочитати більш рясно, пізніше.

“ВЕЧІРНЯ ОДЕСА | № 216 (4987) | 14 вересня 1972 р.

УВАГА, РОЗШУК! ЗНИК ЧОЛОВІК

Відділ внутрішніх справ Іллічівського району розшукує:

12 вересня 1972 року пішов з дому за адресою вул. Канатна, 14, кв. 3 і досі не повернувся ЛИСЕНКО Андрій Васильович, 34 роки, інженер-технолог заводу "Пресмаш".

Був одягнений: плащ сірий, костюм коричневий, сорочка світла.

Прикмети: зріст 182 см, волосся темне, очі карі, міцної статури.

Востаннє його бачили в районі Митної площі, біля вентиляційної шахти катакомб. За словами очевидців, зупинився біля решітки — ніби прислухався до чогось знизу.

Всіх, хто володіє інформацією про місцеперебування Лисенка А.В., просимо зателефонувати за номерами: 02, 22-14-60.”

Як ви певно помітили, що об’єднує ці шпальта, саме шепіт, чогось, чи когось із під землі. Із місця, звідки був доступний вхід до катакомб, зачинених. Цікавість губила всіх. Та совєти пішли, і як ви знаєте, Україна отримала Незалежність. Та зникнення, як були, так лишились. А, влада Одеси діяла як звикла, за старими радянськими методиками. Зник, три дні, день шукати, справа закрита.

Та інформація іноді потрапляла в СМІ. Ось одна із них, за тяжкий, 1993 рік:

“ВЕЧІРНЯ ОДЕСА | № 189 | 16 вересня 1993 р.

ДОПОМОЖІТЬ ЗНАЙТИ ЛЮДИНУ!

УВД м. Одеси розшукує:

12 вересня 1993 року пішов з дому по вул. Канатній, 14 та не повернувся МЕЛЬНИК Руслан Олегович, 28 років, експедитор СП "Одеса-Софт".

Був одягнений: джинси " Levi's", куртка шкіряна чорна, футболка біла, кросівки.

Прикмети: зріст 180 см, волосся коротке русяве, на лівому передпліччі татуювання у вигляді якоря.

Особливі обставини: Востаннє його бачили в районі Митної площі, біля закинутого входу в катакомби. Знайомі стверджують, що він цікавився старими схемами підземелля.

Можливо, пішов у катакомби і не повернувся. При собі мав ліхтарик та сумку.

Всіх, хто бачив Мельника Р.О. або володіє будь-якою інформацією, просимо зателефонувати: 02, 42-11-08, 22-45-79. Винагорода гарантується.

Рідні просять не залишатися байдужими.”