Ті, що дихають у темряві.
Книга, що шепоче тінями.
Сторінки хруснули, ніби їх хтось давно не торкався. Кожна — вицвіла, суха, але десь у центрі — темна пляма, що не була чорнилом.
Елора торкнулася її кінчиком пальця. Пляма була теплою.
У кутку кімнати раптом щось зашелестіло.
Повітря стало важким, ніби кімната почала дихати разом із нею.
«Він прокинувся», — прошепотіла думка, і Елора не могла зрозуміти: це вона подумала… чи сторінка?
Вона зірвалася з місця, але тінь з книги розлилася підлогою, ніби чорнило. Тіні не мали форм, та одна з них… зупинилася.
Піднялася…
І поглянула на неї.
Очі.
Сріблясті. Бездонні. Як повний місяць на воді, коли ти знаєш — впадеш, і ніхто не врятує.
— «Ти повернула мене… Елоро», — проговорив він. Голос — не голос, а подих сну.
— Я… я не знаю, хто ви…
— «Ти ще не пам’ятаєш. Але пам'ять прийде. Разом з кров’ю і вибором.»
Стіна позаду тріснула. Зі стелі зірвався порох. Елора кинулася до сходів, але тіні вже відступили. Лише книга — мовчки лежала на підлозі, тепер з гербом місяця на обкладинці. А її палець… лишив кривавий слід на аркуші, де досі не було жодного напису.
Тепер там з'явився текст:
"Він прийде крізь темряву. Вона — крізь серце. А місто знову впаде в ніч."
#2962 в Фентезі
#6826 в Любовні романи
#1689 в Любовне фентезі
Відредаговано: 24.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
