Розділ 35. Чому замість винагороди у неї тепер борг?!

Жодних вибухів, спалахів чи пафосних спецефектів не сталося. Просто в один момент Яна ще знаходилася на балконі та цілувалася з Романом, а наступної миті усе навколо перетворилося на безмежний темний простір, наповнений м’яким, розсіяним світлом, що не мало жодного зрозумілого джерела.

Ні підлоги під ногами, ні стін довкола, ні навіть натяку на стелю.

Лише нескінченна порожнеча, у якій перед нею плавали прозорі вікна інтерфейсу.

Яна моргнула кілька разів. Не допомогло. Картинка не зникла, не розчинилася, не перетворилася на сон. Замість цього до неї прийшло усвідомлення тієї ситуації, в якій вона опинилася.

— Ну… — обережно пролунало в тиші, поки руки мимоволі схрестилися на грудях в захисному жесті. — Це і є той ваш системний простір?

[ Так. ]

Голос системи лунав, як завжди, спокійно і беземоційно. Погляд дівчини ковзнув довкола ще раз, уже уважніше, з ноткою скепсису.

— Чесно кажучи, я очікувала чогось… ефектнішого.

Після всього пережитого хотілося хоча почути пафосну музику, або фанфари. Яна мала здогадку, що системі під силу навіть запустити феєрверки у небі на її честь, але та просто не хоче.

[ Хост, давайте поговоримо про більш важливі речі. Ваше завдання виконано. ]

Прямо перед нею повільно сформувалося велике вікно, перекриваючи частину цієї дивної, безкінечної порожнечі.

[ МІСІЯ:  Довести до логічного кінця сюжет офісного роману “Мій бос – моя спокуса” — ЗАВЕРШЕНО

✔️ Зав’язка
✔️ Розвиток стосунків
✔️ Конфлікт
✔️ Кульмінація
 ✔️ Фінал ]

Усі галочки світилися м’яким зеленим світлом. Погляд пройшовся по списку ще раз, уважніше, ніби десь могла сховатися дрібна приписка із зірочкою. Нічого. Суцільний успіх.

Ну от. Вона ж казала, що впорається.

Плечі розслабилися, а руки потягнулися вгору в короткому, майже задоволеному жесті. Складалося враження, що тільки-но закінчився довгий робочий день, а не… ну, що б це не було.

— Тепер, я так розумію, ви відправляєте мене додому? В Україну? І… — прозвучало вже значно бадьоріше, — мені на рахунок впаде обіцяна сума?

Система кілька секунд мовчала. Це була дуже підозріла пауза, яка змусила напружитися. Десь на рівні інстинктів закралося відчуття, що зараз її рожеві окуляри будуть розбиті.

Прямо перед очима почали відкриватися нові вікна. Одне. Друге. Третє. Вони нашаровувалися, перекривали одне одного, а цифри всередині стрімко змінювалися, миготячи з такою швидкістю, що встигнути щось зрозуміти було неможливо.

Довелося навіть трохи нахилитися вперед, ніби це могло допомогти розібратися.

— Е-е… що це?

[ Підрахунок фінансового результату місії. ]

Цифри раптово завмерли. І тоді стало помітно деталь, яка до цього якось дивно ігнорувалася.

Колір був не зелений, а червоний. Досить яскравий, миготливий, такий, що одразу викликає у людини неприємні відчуття від одного погляду на нього.

Вона моргнула. Потім ще раз.

— Це що за мінус перед сумою?

[ Це ваш фінансовий баланс. ]

— Я перепрошую, — обережно почала дівчина, з тією самою інтонацією, коли людина вже здогадується, що зараз вона почує щось погане. — Але чому він від’ємний?

[ Через численні порушення сценарію. ]

Нові рядки почали з’являтися один за одним, ніби хтось вирішив урочисто відрапортувати про список її «досягнень».

[ Штраф: хост не слухається систему
Штраф: хост ламає образ свого персонажа
Штраф: самовільна зміна сцени
Штраф: надмірне втручання в канон
Штраф: психологічний тиск на головного героя
Штраф: перевищення допустимого рівня імпровізації ]

Рядки множилися з лякаючою швидкістю, сповзаючи все нижче й нижче, ніби цей список взагалі не планував закінчуватися. Разом із ним повільно опускалася й щелепа Яни.

Абсурд почав переходити всі межі.

Ось штраф за бутерброд, який вона з'їла вночі. Бо, бачте, «Яна Жук» такого не зробила б.

Ось — за витрати під час життя з Романом. Надто вже «розкішно» для образу наївної героїні, яку вона заміщувала на той момент. Тим паче, що хороші дівчата мають платити за себе самі.

А ось — за сам факт відпустки, бо за каноном вони мали б знаходитися в офісі, а вона дозволила босу зникати з роботи.

Десь на цьому моменті внутрішній фільтр остаточно відмовив.

«Це хто таку маячню сказав?! – вибухнула Яна, нарешті закривши рота».

— Я врятувала ваш клятий роман! — вигукнула вона в порожнечу. — Якщо б не я, у вас би там усе розвалилося ще на третьому розділі!

[ Багато речей не входило до стандартного протоколу виконання. ]

Руки самі стиснулися в кулаки. Сваритися через те, що сама ж система і штовхала її до заміщення героїв, вже не було сил.

— Добре. А що з винагородою тоді?

[ Винагорода була врахована. ]

— І?

[ Вона покрила лише частину штрафів. ]

Кілька секунд у системному просторі стояла неймовірна тиша. Потім Яна повільно провела руками по обличчю.

— Тобто… — намагаючись з останніх сил тримати себе в руках мовила вона. — Я правильно розумію…

Палець уперся в червону цифру з мінусом.

— Я вам ще й винна гроші?

[ Саме так. ]

— ВИ ЧОРТОВІ КАПІТАЛІСТИ! — закричала Яна. Її голос відлунням прокотився по безмежному простору. — Я подам на вас скаргу!

[ Ви маєте на це право. ]

— От і подам! Де там книга скарг?! Ану давай її сюди!

[ Звертаємо вашу увагу, що на час розгляду скарги буде активовано систему нарахування відсотків. ]

Звістка про відсотки буквально вибила ґрунт з-під ніг, змусивши завмерти на місці й кілька секунд просто дивитися в порожнечу, ніби це могло якось змінити почуте. Усередині повільно, але впевнено підіймалося обурення, змішане з недовірою, бо ситуація виглядала настільки абсурдною, що мозок відмовлявся сприймати її серйозно.