Розділ 24. Запрошення

Ранок почався з того, що Яна прокинулася раніше за будильник, бо в голові вже холодно й безжально звучав знайомий голос.

[ Хост, на сьогодні заплановано першу романтичну зустріч. ]

Ще очі продерти не встигла, а система вже лізе в її особисте життя та намагається контролювати. Вона нерозбірливо пробурмотіла щось на зразок дати ще п’ять хвилин, перевертаючись на спину й закриваючи обличчя рукою. Та ця бездушна істота не знала такого слова, як недосип і зрзуміти людину не могла.

[ Відлік до ключової сцени розпочато. У вас є тринадцять годин. ]

Яна різко сіла на ліжку, ковзнула поглядом по кімнаті й знизила голос до шепоту, хоча знала, що її думки не є секретом. Але Роман міг усе зрозуміти, якщо почує, як вона говорить сама з собою.

— Добре. Тоді інше питання. Я ж можу з ним поговорити? Сказати, що ти повернулася? Що тепер я повністю заміщаю героїню? — спитала вона, знервовано стискаючи пальці. Брехати чоловіку не хотілося. Особливо після стількох разів, коли він приходив їй на допомогу.

[ Заборонено. ]

— Чому?

[ У разі розголошення інформації головний герой може почати чинити опір сценарію активніше, ніж передбачено. Також існує висока ймовірність, що ви повернетесь до попереднього місця проживання. ]

Яна повільно схрестила руки на грудях, відчуваючи, як підіймається роздратування. Вона не розуміла логіку системи. Поцілунок з Романом вже відбувся і її проживання у нього чи у себе вдома ні на що не впливає.

— І що в цьому поганого? — спитала вона, намагаючись не видати внутрішнього сум’яття.

[ Незважаючи на те, що сцена спільного проживання мала відбутися пізніше, вона вже зарахована. Повернення до попередньої точки неможливе. Тому, хост, вважайте, що це ваш дім. ]

Фейспалм. Від скромності ця маленька система точно не помре. У Яни були причини переїхати в дім героя, втім жити у нього постійно вона не планувала. Це ж скільки треба мати нахабства, щоб так вчинити... і тепер їй доведеться це нахабство відшукати.

— Я з тобою скоро збожеволію, — з губ Яни зірвалося важке зітхання і її пальці ковзнули у волосся, щоб прибрати пасма, які падали на обличчя та заважали.

Вона на мить закрила очі, уявляючи, як все могло піти не за планом. А з цією системою ніколи й нічого не йшло за сценарієм.

За стіною почулися кроки. Роман уже прокинувся. Яна на мить заплющила очі й глибоко вдихнула, намагаючись розслабитися та не показати свого занепокоєння.

— Отже, сьогодні побачення, — прошепотіла вона скоріше до себе, аніж до системи. — І я повинна його запросити? — додала вона, ковзнувши поглядом до дзеркала.

У відображенні було її сонне обличчя. Воно виглядало трохи смішно у поєднанні з розпатланим волоссям. От як персонажі в книгах чи фільмах зранку виглядають так, наче щойно вийшли з салону краси? Ні вдома, ні в книжковому світі Яна зранку не прокидалася одразу «фатальною героїнею».

[ Ініціатива має виходити від героїні. Так було прописано. Це підвищить рівень емоційної залученості героя. ]

На додачу система показала повну сцену.

Яна пробіглася очима по тексту і незадоволено скривилася, трохи закотивши очі. Їй не подобалася несмілива манера поведінки Насті та її спроби підвести тему до головного. Втім, спитати самій краще за натяки Роману взяти ініціативу на себе. Бо зі сторони могло виглядати так, ніби вона випрошує це запрошення.

З іншого боку...Яна відчула, як щоки трохи червоніють від самої думки про розмову з ним. Вчорашні події спливли перед очима: поцілунок, його слова, що вони тепер разом, тепло в його погляді, легка усмішка, яку він не ховав, і відчуття, що світ навколо неначе переставав існувати, коли вона дивилася в його темні очі. Запрошення на побачення вже не здавалося чимось штучним чи формальним — це був природний, неминучий крок, логічне продовження тих відчуттів.

— Добре, я зрозуміла, — видихнула вона, намагаючись відновити контроль емоціями і не червоніти раніше потрібного. Варто сприймати усе, як завдання або просту інструкцію. Так. Просто завдання.

У двері легенько постукали, і вона здригнулася від несподіванки.

— Яно, ти прокинулася? — почувся тихий і трохи сонний голос Романа.

Її серце зробило невиправдано сильний удар, від чого в долонях з’явилося легке поколювання. Внутрішньо вона вже готувалася до майбутньої сцени з запрошенням, через що нервувала.

— Так, — відповіла вона, намагаючись, щоб голос звучав рівно, та він був дзвінкішим, ніж очікувала.

— Що ти будеш на сніданок?

— Усе, що ти готуєш неймовірно смачно. Тож, щоб ти не приготував на сніданок я з'їм.

— Добре, – м'яко відповів він. Хоча Яна не могла побачити його через закриті двері, та вона могла закластися на свою грошову винагороду від системи, що він зараз усміхався.

Роман пішов на кухню, а Яна нарешті вилізла з ліжка. Сьогодні вона мала бути напрочуд гарною, але водночас перестаратися теж не можна. І система нагадала про заборону виходити за образ Яни Жук. Який в цьому сенс, якщо вона заміщає героїню з зовсім іншим стилем одягу? Та система була невблаганна. Довелося викручуватися з того, що було.

Макіяж залишився, але вбрання сьогодні вона підібрала не тільки для роботи, а щоб вона підходило для побачення. Серед речей якраз знайшлося потрібна рожева сукня.

— Добре, — прошепотіла вона, нахилившись до дзеркала й грайливо підморгнула. Точніше, намагалася це зробити, — давай це зробимо?

***

Яна сиділа за кухонним столом, повертаючи ложку в чашці з матчею. Пити її не хотілося, вона б надала перевагу каві, але тоді будуть зайві запитання. Роман зосереджено насипав їм обом кашу та додав омлет. Він з усмішкою поставив тарілку перед Яною, але в очах час від часу з’являлася невелика розгубленість, немов щось йому не давало повністю розслабитися.

— Рома...

Вона говорила слова зі сценарію, але так само, як і Настя відчувала зніяковіння. Адже вперше спробувала скоротити його ім'я. Це давало відчуття ще більшої близькості.