Розділ 13. Тімбілдинг для зближення

В автобусі люди поступово розсідалися по місцях. Лунав сміх, хтось уже відкрив воду та жалівся на спеку, хтось удавав, що безмежно щасливий їхати на природу з людьми, яких і так бачить п’ять днів на тиждень.

Яна стояла в проході й швидко оцінювала ситуацію.

Героїня вже вмостилася біля вікна поруч із якоюсь дівчиною з бухгалтерії, надягнувши навушники і явно не збиралася нікуди пересідати.

Роман сидів через прохід. Сам. Але цей факт його не надто хвилював, він з нейтральним виразом обличчя щось дивився в телефоні. Яна могла закластися на обіцяну системою суму, що навіть зараз він не дивився меми, а працював.

[ Порушення канону. Хост тимчасово заміщує головну героїню. ]

«Знову? — якось спокійно сприйняла новину дівчина. — Ти мене сприймаєш, як універсальний костиль для сюжету?»

Далі система, не моргнувши електронним оком, додала умови: Яна має сісти поруч, заснути й покласти голову Роману на плече. І в такому положенні вони повинні їхати до самого місця призначення.

— Я ненавиджу цей роман!

Не зважаючи на бурчання, вона рушила до свого безпосереднього начальника, відчуваючи, як усередині неї передчасно прокидається екзистенційний сором.

Вона сіла поруч. Роман глянув на неї,  але нічого не сказав. Тільки кивнув на знак привітання.

Уже добре. Її не вигнали й не запропонували пересісти, бо він хоче насолоджуватися самотністю. Врешті-решт, із героїнею його пов'язувала романтика, а з Яною у них виключно робочі стосунки.

Автобус рушив.

Намагаючись придумати, як саме правдоподібно прилягти на плече Романа, щоб це виглядало природно, Яна уся спітніла. Ситуація вимагала тонкої акторської гри, інакше вона або осоромиться, або герой вирішить, що секретарка до нього небайдужа. А цього Яні не хотілося категорично.

[ Час. ]

Добре. Тягнути далі не вийде.

Випрямивши спину, білявка прикрила очі й максимально правдоподібно “заснула” за кілька хвилин. Повільно, дуже обережно вона почала хилити голову набік. Її чоло торкнулося чужого плеча.

У ніс ударив знайомий аромат дорогих парфумів — сандалове дерево, пачулі й щось ще, таке заспокійливе та приємне...

— Жук! – чужий голос долинав звідкись здалеку, ніби крізь воду. Аж раптом він почав наростати та наближатися: – Жук! Жук! Та прокиньтесь ви нарешті! Ми вже приїхали!

Вигук допоміг їй насилу розліпити очі та побачити Романа, який схилився над неї з незадоволеним виразом обличчя. Чого це він?

І тут до неї дійшло.

Вона справді спала в нього на плечі. А  найгірше — на його футболці красувалася велика мокра пляма. Яна мимоволі витерла свій рот, таким чином перевіряючи, чи випадково не залишилося слідів злочину на її обличчі.
Залишилося.

Трясця! Вона прикрила очі на кілька секунд, щиро бажаючи провалитися під землю. Не кожного дня їй доводиться пускати слину на одяг боса-мільярдера.

Добре хоч автобус уже спорожнів і ніхто не став свідком цієї феєричної ганьби.

– Чому ви мене не розбудили? – спробувала вона змінити тему, аби врятувати залишки власної гідності.

Йог ідеально красиві брови повільно вигнулися.

– Жук, та вас спробуй добудитися! – з легкою іронією відповів чоловік. – Я разів п’ять вас кликав і навіть тормошив. Ви виглядали так, ніби не спали весь тиждень.

– Хаха, то просто сидіння дуже комфортні, от я й заснула! – і немов на підтвердження своїх слів, вона демонстративно відкинулася на спинку.

Роман похитав головою. У його карих очах з’явилися ледь помітні бісики.

– Сумніваюся. Ви проспали всю дорогу на моєму плечі. Коли б ви встигли оцінити комфортабельність сидінь?

Їй ледь вдалося видушити маленьку усмішку, а не вишкір.

– Романе Ігоровичу...

– Так, Яно Вікторівно? – в тон їй відповів чоловік.

– Хіба нам не час поспішати заселятися?

На цих словах Яна миттєво підхопилася, не забувши про свої речі й якнайшвидше подалася наздоганяти колег, залишивши Романа вирішувати проблему з футболкою.

***

На базі їх швидко розселили по номерах. Яні пощастило жити разом із Настею, і свою радість вона навіть не намагалася приховувати, забираючи ключі в адміністраторки з таким виглядом, ніби щойно виграла в лотерею. Для оточення це виглядало як прояв дружелюбності та хороших стосунків із менеджеркою по клієнтам. Для Яни ж це означало, що у неї є можливість спостерігати за головною героїнею відкрито. Бо система з'їсть її живцем, якщо щось піде не за планом.

І не дарма інтуїція підказувала триматися ближче до Насті.

Варто було розкласти речі й трохи перепочити, як в спільний чат прийшло повідомлення, щоб усі спускалися вниз на перекус. Потім обіцяли спільні ігри для згуртування колективу.

Подумки Яна планувала зробити все можливе, аби герої потрапили в одну команду. Але помітила велику перешкоду для її планів, коли спустилися вниз і біля Насті почав крутитися Юра з логістики. Він кілька разів з'являвся в книзі і відігравав почесну роль "каталізатору", який допоміг обом героям зрозуміти свої почуття. Але зараз було нічого усвідомлювати, бо між головними героями не було навіть натяку на романтику.

Зате поруч з Настею тепер крутився другорядний герой: симпатичний, уважний і турботливий. Останню його чесноту сміливо можна множити на десять. Він нагадував чоловіка, який бігає навколо своєї вже вагітної дружини.

— Настю, вам водички?
— Тут сонце, може, в тіньок?
— Вам дуже личить ця кофта.

От завів шарманку!

Яна слухала це мовчки, але внутрішньо вже хапалася за уявну кнопку тривоги. Дивно, що система не почала звично волати в її голові, а просто відмовчувалася. Але й саму білявку такий розвиток подій не влаштовував. Про сюжет можна буде одразу забути, якщо героїня закрутить роман з цим хлопом з логістики. А все до цього йшло. Достатньо було подивитися, як вона ніяково всміхалася й приймала склянку з водою з його рук.

Ні, тут потрібне термінове втручання!

Вона скосила очі на Романа. Той сидів на шезлонзі, з телефоном біля вуха, і, судячи з виразу обличчя, обговорював щось надзвичайно важливе. От діловий пан! У тебе буквально з-під носа забирають героїню, а він все працює! Можна подумати, одній їй потрібен цей роман, а героям почуття нав'язують.