Розділ 11. Знайомство із братом головного героя

Четвер у офісі почався так само, як і завжди: приготування кави, стук клавіатури і  зосереджені обличчя, за якими ховалася майже мистецька ілюзія бурхливої діяльності. Яна саме закінчила розмовляти по телефону, коли краєм вуха почула гучний сміх з коридору. За мить у дверях мигонуло щось яскраве й абсолютно недоречне, після чого кольорова пляма впевнено попрямувала у відділ логістики.

[ Зафіксовано появу другорядного важливого персонажа. Молодший брат головного героя. Богдан. ]

О. Тільки цього щастя бракувало.

У пам’яті одразу спливли слова з книги, які описували цього персонажа. Він був повною протилежністю старшого брата. Якщо один жив роботою й, здається, міг би офіційно з нею одружитися, то інший існував виключно для того, щоб витрачати сімейні гроші й перетворювати життя на нескінченну вечірку.

А ще з ним була не дуже приємна сцена. Сьогодні він мав вперше помітити Настю і запасти на неї. Звичайно, не дивлячись на рішення робити вигляд, що між ними нічого не відбувалося, Роман не міг пройти повз. Для нього Павлюк вже була його жінкою.

А що ж буде тепер?

[ Сцена потребує втручання. Головний герой відсутній, а хтось повинен сказати: “Ти що тут робиш?”. ]

— Та скільки можна?! — не змогла втриматися від нової хвилі обурення Яна, та все ж підвелася, готова виконати завдання.

Вона мусила швидким кроком рушити коридором та зайти у відділ логістики. Гавайська сорочка виділялася на фоні сірих піджаків та білих сорочок, і було безпомилково визначено Богдана, який зараз намагався фліртувати з Настею. Бідна дівчина не знала, як позбутися від такої несподіваної та зовсім не бажанної уваги.

Схоже,  знову доведеться вкотре відігравати крутого хлопця. Налаштувавшись на потрібний образ, Яна підійшла ближче до них й холодно звернулася до Богдана:

— Ти що тут робиш?

Реакція не змусила чекати. Усмішка розквітла на його обличчі миттєво — щира, безтурботна, ніби перед ним не сувора секретарка, а хороша подруга, яку давно не бачив.

— О, Янка! — радісно вигукнув хлопець. — А брат у себе?

Віконце з репліками нікуди не зникало. Як і герой не хотів з'являтися та рятувати Настю. Ну добре.

Вона прочистила горло. Конфлікти ніколи не входили до списку улюблених занять, а тут ще й доводилося наїжджати на людину, яка, по суті, нічого особисто їй не зробила. Просто… опинилася не в той час і не в тій сцені.

— Мої слова ти не сприймаєш всерйоз? — голос прозвучав різкіше, ніж планувалося, але відступати вже було пізно. — Як і наказ не з’являтися в офісі?

В офісі стало дуже тихо. Аж надто тихо. Здавалося, що чутно лише як гудять комп'ютери.
Першим отямився Богдан.

— Чого?! — здивування змішалося з відвертим нерозумінням. Погляд був таким, ніби перед ним щойно підмінили людину. Бо раніше секретарка брата завжди лестила йому. — Ти серйозно?

А далі було ще гірше...

— Кажу, що батьки мають нарешті зайнятися твоїм вихованням!

О боже, вона це сказала! Та видихати було зарано. Система перегорнула уявну сторінку і Яна ледь втрималася на ногах. Лише завдяки тому що поруч був стіл і дівчина притрималася за нього, вдалося уникнути падіння.

[ Наступна дія: фізичний контакт. ]

Система думала, що підказала їй. Ні. Для Яни це був наче смертельний вирок. Але діватися з підводної лодки нікуди і рука вже схопила Богдана за вухо.

— Ай! — закричав він, намагаючись позбутися від її хватки. — Зовсім здуріла? Ти що робиш?!

— Те, що давно мали зробити дорослі, — буркнула Яна, тягнучи його в бік кабінету гендиректора.

Картина, без перебільшення, була історична.
Колектив спостерігав за цією сценою, не моргаючи. Наче знаходилися в трансі й не розуміли, а що взагалі відбувається?

— Вона…

— …його…

— …за вухо?! – донеслися до неї уривки розмови шокованих колег.

Втім, довго цей цирк тривати не міг.

Богдан швидко отямився, різко смикнувся й відштовхнув Яну. Звичайно, на відміну від Романа, вона програвала в комплекції та не могла тягатися з іншим чоловіком. Ще й підбори зрадницьки ковзнули по підлозі і світ хитнувся.

Цей офісний роман був кимось проклятий? Інакше чому жінки тут падають так часто?

Втім, до класичного приземлення справа не дійшла.
Сильні руки перехопили на півдорозі, легко повертаючи у вертикальне положення, ніби нічого критичного й не сталося.

— Обережно, — почувся знайомий голос.

Роман.

Він ніжно тримав Яну та  дивився на неї пронизливим поглядом, який змушував серце забитися швидше. Але він не дав їй літати десь у хмарах, бо відпустив, а увага миттєво змістилася в інший бік.

— Богдане, — холод у голосі міг би заморозити половину офісу. — Що ти тут робиш?

О. Майже ідеальна репліка головного героя.

— Це вона винна! — швидко випалив хлопець й демонстративно тицьнув в її бік пальцем. — Твоя секретарка! Вона на мене накричала, образила й узагалі…

— І правильно зробила, — спокійно, але без жодного шансу на дискусію, відбив його напад Роман. — Ти знову прийшов без попередження. Влаштовуєш хаос і заважаєш роботі. Батькам справді давно варто зайнятися твоїм вихованням.

Оце поворот.
Здивування на обличчі молодшого було майже зворушливим: відкрив рот, закрив, знову спробував щось сказати, але нічого не виходило. Він точно не очікував, що брат стане на бік секретарки.

— …Вау, — з його губ зірвався ошелешений видих. — Вона що тобі подобається?

Та у відповідь почув коротку пораду вийти з офісу.

Реакція була передбачуваною: невдоволене гмикання, погляд в бік Яни, яким можна було б спопелити на місці. Та вдіяти нічого не міг. Інакше брат міг заблокувати його картки. Тому без слів покинув приміщення.

— Дякую, — тихо сказала дівчина, коли усі розійшлися по своїх місцях і вони з босом також повернулися до його кабінету.

— Це моя робота, — так само сухо, як і завжди, промовив Роман. — І ви все правильно зробили.

На її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка й далі послідувало кивання. А у героя справді є вміння завойовувати прихильність людей. Тільки прокидається це вміння рідко і завжди однаковий вираз обличчя усе псує.