Розділ 10. Канон все одно буде виконано

Місце було обране бездоганно — саме там, де їй нічого не заважає бачити взаємодію головних героїв. Класична сцена “випадкове падіння” повторювалася знову і на цей раз повинна відбутися в їдальні. Де блондинка зараз і сиділа, роблячи вигляд, що жує салат, який більше підходив для кроликів, а не для людини. Та насправді уся увагу була прикута до входу. Погляд її був напружений, майже хижацький, ніби варто лише кліпнути — і все пропустиш.

Першою з’явилася Настя. Вона взяла тацю й почала обирати, що сьогодні буде їсти. Дівчина не поспішала, як і головний герой. За планом чоловік вже мав маячити десь за її спиною. А на ділі там повна порожнеча.

Уважний погляд швидко просканував їдальню, чіпляючись за кожну постать, перевіряючи ще раз — раптом пропустила? Але ні. Його ніде не видно...і як, цікаво, у таких умовах має статися падіння?

[ Хост, головний герой не виконує функцію. Ймовірність падіння головної героїні: 87%. Ситуація потребує негайного втручання. У вас п'ятнадцять секунд.  ]

Ага, себто фатальний крок буде зроблено навіть при відсутності іншого героя.

— От капець, — не була задоволена таким поворотом вона. Не те, щоб їй подобалося жувати листя салату, та меню Яни Жук залишалося стабільним за будь-яких умов і не змушувало стресувати через новий злам сценарію. Зітхнувши, довелося підкорятися наказам й бігти рятувати панянку в біді. — Завжди я, звісно. Хто ж іще.

Вона вчасно підлетіла до дівчини. Рівно в ту секунду, коли Настя оступилася.

Рука лягла на талію, перехоплюючи тіло, що вже втрачало рівновагу. Інша — вчепилася в тацю, яка небезпечно нахилилася. Можна сказати, що Яна проявила свій талант до еквілібристики.

Зі сторони це нагадувало сцену з корейського серіалу. Час ніби сповільнився. Настя напівлежала в її обіймах, широко розплющеними очима дивлячись на неї. Складалося враження, що вона боялася навіть дихати. Не вистачало тільки додати повільний поворот камери та романтичний саундтрек.

Та Яні було не до цього. Дивлячись на розгубленість в зелених очах, вона наказала поквапитися й швидше ставати нормально! Рука вже починала німіти, таця підозріло здригалася, а тарілки дзенькали, натякаючи, що може не втримати чийсь обід!

Героїня нарешті перестала вдавати рибу, яку викинуло на берег, через що вона тільки й може хапати ротом повітря. Дівчина випрямилась і забрала свою їжу.

— Ой! Я… — Настя сконфужено замовкла, але ненавдовго. Вже за мить  прийнялася звично вибачатися та дякувати за порятунок.

У відповідь їй дісталася стимана усмішка, тоді, як подумки білявка висувала купу претензій одному знайомому мільярдеру. Бо це, взагалі-то, його сцена. І він мав робити вигляд, що грає в дорамі та ловити свою милу.

Плече неприємно нило. Пальці самі потягнулися розтерти напружений м’яз, ніби це могло щось змінити. Чи можна просити у системи збільшити зарплатню через травму на робочому місці? Сотня тисяч зверху їй не завадить. А що? В цьому капіталистичному світі варто бути нахабною, інакше ніколи не виберетеся із бідності.

— Можна… — несміливий голос вирвав із роздумів. — Можна я сяду з тобою?

На губах Насті з’явилася обережна, трохи ніякова усмішка, ніби саме прохання вже було чимось надто сміливим. Знаючи  характер дівчини, таке прохання далося їй не просто. Певно, кілька разів прокручувала його в голові перш, ніж озвучити в голос.

Яна озирнулася. Ткаченка все ще не було поруч. Але чекати його далі не мало сенсу. Сцена уже відбулася. Спільна присутність в одній кімнаті вже нічого не змінить.

— Звичайно.

Дівчата вмостилися разом за столиком. Кілька хвилин вони просто їли і кожна думала про своє. До прикладу, Яну цікавила імпотентність Романа, як головного героя. Коли взагалі розпочалася ця криза в сюжеті? Наскільки вона глибока? І чи довго доведеться підміняти його?

Тишу розірвав обережний голос:

— Знаєш… може… будемо дружити?

Це прозвучало так несподівано, що ледь не змусило Яну поперхнутися.
Оце так поворот.

Це що, потрапивши до героїні у друзі, вона вже встигла обігнати “обраного”, який досі застряг десь на рівні “холодний бос"? Сміх та й годі!

— Чому б і ні? – без роздумів знизала плечима вона.

Хоча за сюжетом між ними такого й близько не було.

Далі прозвучала пропозиція додати одну одну в соцмережах. Це ні на що не впливало, тож вона погодилася, дістаючи телефон. І саме в цей момент у полі зору з’явився він. Роман Ігорович спокійно йшов між столиками, ніби нічого й не сталося. Таці з їжею у нього в руках не було, тільки стаканчик з кавою і він прямував не в їхній бік. 
Ріжучий погляд Яни вп’явся в його спину – вона була готова роздерти чоловіка на клапті.

«Некваліфікований головний герой. Тільки й уміє, що папірці перекладати,  — подумки процідила вона».

— Яно? Щось не так?

— А? — білявка моргнула кілька разів, відганяючи роздратування. Дівчина ж ні в чому не винна. На відміну від Романа, свою роль вона хоч іноді виконує. — Та ні. Нічого.

Настя кивнула, прийнявши відповідь без зайвих питань, і повернулася до їжі.

А погляд Яни на мить затримався на віддаляючій постаті, яка мала б бути в  центрі усіх подій… але вперто відмовлялася це робити. І якщо так піде й далі, системі справді доведеться переглянути основний каст.

Бо один із героїв явно не хоче грати свою роль.

***

Яна щойно сіла за робоче місце, відкрила пошту й морально готувалася до нового дня, коли система раптово озвалася:

[ Увага. Критичне відхилення сюжету. ]

Її пальці застигли над клавіатурою. Що вже сталося?! От у нормальних людей ранок тільки починається, а ці – ще не встигли переступити поріг офісу, а від них одні проблеми.

[ Головна героїня передчасно покинула зону події. Сцена “емоційний контакт у коридорі” під загрозою зриву. ]

«Стоп, — спантеличенно нахилила дівчина голову в бік. — В якому сенсі покинула?»

[ Головна героїня приїхала раніше та пішла одразу на робоче місце, а сцена має відбутися за хвилину. ]