Розділ 8. Бюджетна версія героя.

Яна стояла біля вікна офісу з кавою й спостерігала, як Анастасія безпорадно застигла на зупинці навпроти. Папка з контрактом була притиснута до грудей, а дівчина час від часу дивилася щось у телефоні та виглядувала, чи не їде маршрутка. І в той же час намагалася не надто висовуватися з-під укриття, бо дощ йшов неймовірно сильний.

«Ага, — подумалось їй».

По ідеї зараз мала бути ефектна поява героя на байці. Він говорить, що відвезе її й відбувається дуже ніжна сцена з одяганням шолома, після чого ще й куртку свою віддає, аби вона не промокла під дощем. Звичайно усе це він прикриває хвилюванням за документи.

Вона перевела роздратований погляд у бік кабінету Романа.

Ефектна поява. Аякже. Яка може бути ефектна поява, якщо він стирчить в офісі цілий день, вивчаючи документи? Господи, невже герой проігнорує й сьогодні власний канон? Їй знову скажуть втручатися?

На зупинці Настя знову глянула на телефон. Білявка чудово знала, що вона там бачить: маршрутки стоять, таксі не викличеш, а місто паралізоване через затори.

[ Критичне відхилення події “Термінова доставка контракту”. Хост має втрутитися. ]

А система не змусила себе довго чекати!

Але цього Яна й боялася! Повільно глянувши на віконце з текстом, який з’явився перед її очима, в грудях поселилося відчуття безнадії. Чи то їй щастить, як утопленику, чи то книзі пороблено, але з самого першого дня все йде не за планом.

«Я? — вона театрально ткнула себе пальцем у груди і озвучила цілком слушне запитання: — Як секретарка без усього цього пафосного бекграунду з мільйонами може замінити героя?»

Схоже, такі дрібниці система не вважала за перешкоду. Її цікавило галочки напроти сцен, але аж ніяк не методи до яких буде вдаватися хост заради тієї самої позначки.

[ Головний герой не виконує функцію. Функція має бути заміщена. ]

« Чудово, — пробурмотіла Яна, після безапеляційної відповіді системи».

Перемогти в цій суперечці їй не вдастся. До того ж, це буде лише дарма витрачений час, і навряд чи знайдеться хтось інший на заміну Ткаченка. От тільки сама Яна теж не розуміла, яким чином виконати те заміщення?

Білявка вже збиралася видати ще один гнівний монолог, коли помітила дівчину на велосипеді у яскравому дощовику. Вона зупинилася біля їхнього офісу та стала ближче до будівлі, аби укритися під козирком входу хоч якось від зливи.

Очі Яни звузились у маленькі щілинки. Здається, вихід знайдено!

Вона схопила сумочку та помчала вниз, аби встигнути перехопити майбутній транспорт, який стане її модифікованим байком. Кляті туфлі на підборах заважали рухатися швидко, тож було вирішено зняти їх та сунути під пахву. Після чого побігла сходами вниз.

За п’ять хвилин і певну суму грошей велосипед опинився в її тимчасовому розпорядженні. Ще й виторгувала собі два дощовика, які були в дівчини. Обмінявшись з нею номерами та обіцянкою, що вона скоро поверне транспортний засіб, Яна поспішила в бік зупинки.

Вже за хвилину вона крутила педалі велосипеда в  малиновому дощовику, який явно не був розрахований на її розмір грудей, але чудово підходив під  гламурний вайб. Так білявка і під’їхала до зупинки.

Настя кліпнула, не вірячи своїм очам. Потім ще раз. Побачена картинка все ще не вкладалася в її голові.

— Я-яно? — розгублено й трохи ніяково спитала вона.

— Ага, я! — бадьоро відізвалася, опираючись ногою на асфальт, аби не впасти з велосипеда. Вона грайливо підморгнула Насті й протягнула їй жовтий дощовик. Той виконував подвійну роль: куртки та шолома. — Підвезти?

— Але… — шатенка кивнула вперед, маючи на увазі жахливу погоду, яка вирувала на вулиці. Так, поїздка на такому виді транспорту зараз буде не надто комфортабельною, але у когось тут був вибір? — Ви ж…

— Тобі ж треба відвезти контракт, чи не так? — кивнула вона на папку, яку тримала дівчина та з хитрою усмішкою поплескала по багажнику тимчасової заміни крутого байка. — Сідай, поки я не передумала.

Очевидно, вирішивши, що вибору в неї немає, Настя натягнула запасний дощовик і слухняно всілася.

— Тримайся за мене, — попередила Яна (а насправді просто говорила репліки замість головного героя) і велосипед рушив вперед.

Дощ нещадно бив просто в обличчя. Капюшон від дощовика не допомагав і тепер її ідеально укладене зранку волосся стало мокрим і липло до щок, лоба, шиї. Рукам було холодно, а ноги горіли. Ще й машини, які проїжджали мимо могли обляпати водою з калюж, і доводилося добре обдумувати маршрут на кілька метрів вперед.

«Добре хоч туш водостійка, — подумала вона, напружено крутячи педалі, аби вчасно встигнути доставити головну героїню до місця призначення».

А це...виявилося досить складно.  
Бо Ткаченко за каноном гасав на байку, об'їжджаючи усі машини, навіть стовпи та людей на тротуарі, а їй це доводилося робити на велосипеді. Хоча перехожі й так шарахалися від них, побачивши рішучий і трохи божевільний погляд Яни, який кричав, що якщо вони не відійдуть в сторону, то по ним просто проїдуться.

Об'їхавши місце з великою аварією, яка сталася через негоду, велосипед зупинився на одному світлофорі. Це була можливість трохи перевести подих перед фінальним ривком.

Поруч стояла машина. Скло опустилося та звідти виглянув чорнявий хлопець в модних сонцезахисних окулярах.

— Взагалі-то велосипед має їхати по доріжці, – промовив він, опускаючи окуляри нижче на ніс, та ковзнув поглядом по спокусливо довгим ногам Яни. Дощовик був напівпрозорим та дозволяв побачити усе, що не прикривав одяг. — Але я можу зробити вигляд, ніби нічого не бачив та підвезти вас.

Тим часом Яна поправляла волосся, аби те їй не заважало та не прислуховувалася, що там ляпав цей індивідуум. У неї була одна мета і на дорозі до неї не було ніяких перепон, або інших діючих осіб.

— Гей, ти чуєш? – мабуть щоб точно на нього звернули увагу, він посигналив.

Яна здригнулася та знаходячись все ще на адреналіні перевела на нього свій шалений і не зовсім нормальний погляд. Хлопець аж відсахнувся, коли її погляд зупинився на ньому, але потім взяв себе в руки.