Розділ 5. Операція: звести головних героїв

У машині вона навмисно посадила Настю наперед. Контакт треба налагоджувати одразу, а не відкладати до того часу, коли вони опиняться в готелі! Сама ж вмостилася ззаду, задоволено визираючи між сидіннями.

Вона очікувала якогось діалогу, легкого збентеження від обох, але що ж маємо на ділі?!  Минула ціла хвилина, а в салоні й досі стояла тиша. Роман байдуже дивився на дорогу. Настя — у вікно.

Усмішка на Яниному обличчі повільно почала згасати. От дорослі ж люди, а обійтися без її втручання не в змозі!

— Може… — нарешті не витримала білявка та почала з простого: — Поговоримо?

— Ви підготували документи на підпис, Жук? — не відриваючи погляду від дороги, спитав Роман.

— Та не про роботу! — відмахнувшись від такої пропозиції, їй ледь вдалося втриматися від закочування очей. Тільки трудоголік на зразок Романа міг без кінця теревенити про роботу, навіть поза офісом.

— А я бачу, що ви якраз не про роботу думаєте, — задумливо вимовив він. — А варто було б.

《Що за дивний головний герой, — подумки простогнала Яна, вже не рада тому, що зачепила його》.

[ Він не просто головний герой. Він розумний та успішний генеральний директор. Якби він не думав про роботу, де б він зараз був? ]

Резонно. У таких, як він усе розплановано на місяці вперед і часу на розваги немає. Хоча вона теж багато працювала в Україні, але мільйонів заробити не вийшло. Треба визнати, що вона недостатньо розумна для цього.

Вона зітхнула. 
Якщо ці двоє хочуть мовчати – нехай. Але він навіть музику не увімкнув, а їй набридло бути свідком цієї ніякової тиші. Хотілося трохи розважитися!

«Системо, ти ж казала, що для відкриття аудіовізуального формату потрібні бали? Скільки? – розпочала здалеку Яна».

[ Так. У вас достатньо балів. ]

«Чудово. Увімкни мені пісню з мого світу. Це ж можливо?»

[ Звичайно. Назвіть трек. ]

Яна назвала. І наступні хвилини вони їхали так: у її голові наповну грав “Шугар Ягода”, дівчина на всю кайфувала, весело танцюючи внутрішній танець. Роман мовчки стискав кермо трохи сильніше, ніж потрібно, але й досі мовчав. Настя спокійно дивилася на нічне місто, не підозрюючи, що Яна будь-якими методами планувала дотиснути канон і вкласти її в одне ліжко з босом.
***

Ресторан був саме таким, як і обіцяв Ткаченко: дорогий, пафосний та з розцінками, які перевищували її зарплатню за кілька місяців. Роззираючись довкола, Яна готова була пробачити герою його некомпетентність. Інакше їй би не пощастило потрапити сюди й смачно поїсти. Звичайно, покуштувати нічого вона ще не встигла, але ж за таку ціну не можуть годувати чим попало?

Коли принесли їжу, яку замовляв Роман, бо дівчатам було складно зорієнтуватися в стравах, Яна вирішила трохи підтримати свій нинішній імідж і пофотографувати все, що зараз було у неї на тарілці. Ну гаразд, гаразд! Їй захотілося залишити щось напам'ять.  Потім, коли буде повертатися додому, попросить систему перекинути ці фото на її телефон. Ще й доказ буде, що вона при своєму розумі та їй не наснилося усе.

Трохи пізніше принесли вино і настав час включилася в гру, бо у неї з’явилася чудова ідея! Тим паче, що на повний шлунок думалося краще!

— За успішну співпрацю! — бадьоро сказала вона, піднімаючи келих.

— Я за кермом, — в своєму улюбленому стилі «сухаря» відповів Роман.

— А я… — Настя невпевнено усміхнулася. — Я не вмію пити…

Ти диви! У книзі вони так завзято налягали на алкоголь, а тут прикидаються святими й тверезвениками. На їхньому фоні Яна виглядала алкашкою.

Дарма вони так, ой дарма!

— Та годі вам! — відмахнулася білявка та спокусливим голосом додала, що це просто символічний ковточок для процвітання справи.

[ Хост, рівень вашого втручання перевищує рекомендований. ]

У голосі системи відлунювало напруження. Хвилюється за своїх персонажів? А нещодавно кричала, аби Яна терміново втрутилася. Тепер нехай не заважає.

Запевнивши, що у неї все під контролем, вона власноруч розливала дороге вино по бокалам головних героїв.

— Жук, — Роман насупився. — Я не…

— Один ковточок! — вона вже підсунула йому наполовину повний келих. Вслід за тим невинно покліпала віями. А вони у неї були гарні, довгі, нехай і нарощені. — Чи ви знову граєте в жадібного боса і просто не хочете платити, бо пити будемо тільки ми?

Він важко зітхнув. Але опиратися не став й хотів зробити вигляд, що також п’є. Думає її провести?

Яна зреагувала швидше і, поки він робив той фейковий ковток, схопила за ніжку його келиха й «допомогла» всій рідині опинитися в роті чоловіка. Той, здається, ледь не вдавився, але все ж був живий. Лише дивився на неї спопеляючим поглядом, який дуже живо передавав його розгніване: "Жууук!".

– Я просто хочу, аби ви нарешті розслабилися! – в своє виправдання сказала блондинка.

Роман нічого не відповів, міцно стиснувши губи. А от Настя трималася довше за нього і відмовлялася від вина.

— Може, не варто… — промимрила вона.

— Анастасіє Володимирівно, — Яна в дружньому жесті поклала їй руку на плече. — Це ваш перший великий контракт у нашій компанії! Тож ви маєте сказати тост і випити.

Настя зніяковіло засміялася — і теж підняла келих з червоним вином. Вона вичавила з себе кілька незначних фраз, в основному дякувала Роману Ігоровичу, після чого таки випила. Залпом. Причому, сама. А казала, що пити не вміє.

Яна підняла великий палець догори, відчуваючи повагу.

[ Хост, фіксується ризик втрати контролю над сценою! ]

«Та що ти таке кажеш, — Яна наслідувала приклад героїв і розслаблено відпила зі свого келиха. — На відміну від тебе, у мене все йде за планом».

План, щоправда, почав трохи плисти вже за півгодини. Усіма правдами й не правдами вона допомагала алкоголю опинитися в келихах героїв, а потім так само й у їхньому роті. Завдяки її старанням Роман говорив більше, ніж зазвичай. Про роботу знову ж таки, але це були просто майбутні плани компанії і напруження в його голосі кудись поділося.