Розділ 2. День, коли все пішло не за сценарієм

Ще до приходу в офіс Яна вислухала всі настанови системи. І найголовніше – в який бік їй узагалі йти, аби потрапити на робоче місце.

Привітавшись із колегами, дівчина всілася за свій стіл. Зазвичай день секретарки генерального директора починається з того, що вона вмикає комп’ютер та переглядає пошту, потім обов'язково ставить каву для шефа. І не аби яку, а високоякісну, рідкісну арабіку... Тут Яна не втрималася та зробила чашечку й собі. У голові миттєво загуділа сирена, попереджаючи: це ООС і наступного разу її чекають штрафні бали.

«Та я ж просто кави випила! »

[ Хост, у вас хвилина, щоб поставити каву на стіл головного директора! Грайте добре свою роль! Чим більше штрафних балів — тим менша фінальна винагорода.]

Почувши про зменшення суми, вона зрозуміла, що тоді усі страждання апріорі будуть даремні.

Система могла спостерігати миттєве перетворення. Яна випросталася, усміхнулася ідеальною усмішкою й стрімко помчала до кабінету директора. Потім тихо вилаялася, бо забула кляту каву, розвернулася на півдорозі й побігла назад. Швидко впоравшись з усіма обов'язками Жук до того, як прийде її бос, вона всілася за свій стіл.

До речі, про нього...

Яна підняла голову і ледь встигла підхопити щелепу, що відвисла та повернути її на місце.

«Ого! Який хлоп! — подумала вона, пускаючи слину на чоловіка в синьому костюмі, який упевнено йшов просто на неї.»

Широкий розворот плечей і талія, яка поступово звужалася до стегон — банально, але у книжкових світах такі параметри автоматично означають головного героя. Вони символізують мужність та лідерство, а класичний костюм тільки підкреслював привабливість. Те саме стосується і довгих ніг Романа, яким вона поставила тверду дев'ятку.

Беземоційне обличчя, зачесане назад русяве волосся і гострі вилиці. Холодний погляд карих очей завершував образ. Їй навіть здалося, що навколо нього літають рожеві пелюстки, як у дешевих романтичних дорамах.

Її погляд безсоромно пройшовся по верхній частині фігури чоловіка, не пропустивши жодного сантиметра, а потім ковзнув трохи нижче. Що не кажіть, а персик (Яна подумки це сказала трохи з акцентом та додавши "муа") взагалі десять з десяти.

Ну, і як із таким виглядом не бути головним героєм?

Яна пропустила момент, коли начальник привітався та збирався зайти у свій кабінет, але зупинився. Повільно повернув голову.

— Жук, — спокійно сказав він, дивлячись просто на неї, — ти взагалі думаєш, що кажеш своєму начальству?

Яна кліпнула. Так, вона очима облизувала фігуру головного героя, але рот тримала на замку! Система ж може підтвердити! Вона подумки штурхнула її, а вголос спитала:

— …Що?

— Те, що ви щойно сказали, — уточнив він, а між бровами з’явилася зморшка.

Яні захотілося вказівним пальцем торкнутися цієї зморшки та розгладити її, аби не псував це прекрасне обличчя. Ах, таким виглядом можна життя рятувати.

Та доводилося стримуватися.

— Я… — вона машинально озирнулася, ніби поруч з нею могла сидіти ще одна Яна. — Я нічого не казала.

Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного. Яна була не з тих, хто ніяковіє і з радістю прийняла цю дуель поглядів. А ще відзначила, що строки "карі очі, чорні брови" ідеально підходять для Романа.

Чоловік відвів погляд першим.

— Хм, — пробурмотів він уже не так упевнено. — Мабуть… перевтомився.

Яні здалося, що кінчики його вух почервоніли. Але Роман уже рушив до кабінету, чітко показуючи, що розмова завершена. Дівчина не встигла роздивитися його нормально.

Двері зачинилися м’яко, залишаючи Яну наодинці зі своїми думками. Вона й досі стояла, не рухаючись.

— …Окей, — пролунав її шепіт. — Головний герой трохи дивний.

Сідаючи назад за свій стіл, вона розмірковувала про те, що Насті варто швидше рятувати свого коханого боса. Він уже допрацювався до галюцинацій. Страшно уявити, що буде далі.
Комп’ютер тихо гудів. Робочий день ішов своїм звичним, офісно-безжальним темпом, а Яна тільки закінчила з документами на підпис, коли директор викликав Павлюк до себе.

«О, так, бейбі, зараз почнеться перша сцена!  — внутрішньо раділа вона, як дитина, і застигла в передчутті. Телефон знову задзвонив, але Яна ігнорувала навколишній світ, зосереджено роздивляючись двері приймальні».

І дочекалася...двері відчинилися та показалася постать оригінальної головної героїні! Миловидна, з губами бантиком і великими зеленими очима. Довге темне волосся хвилями спадало на спину, класичний костюм підкреслював усі вигини, де потрібно. Ні, звичайно, до Яниної впевненої трієчки там далеко, але показати було що!  

Ця красуня привіталася з нею та зайшла в кабінет до боса. Вона ще не знала, що попереду їх чекає роман довжиною в кількасот сторінок.

У той самий момент протяг різко штовхнув двері, і вони залишилися трохи прочиненими.

«Системо, це ти вирішила зробити мені подарунок? — з удаваним здивуванням подумала Яна. Після чого з вереском додала, що обожнює її. Не зважаючи на спроби системи відхреститися від такої любові, дівчина вже не слухала, зручно вмощуючись у кріслі.»

Божечки, це ж вона, можна сказати, бачить екранізацію книги, яка їй сподобалася. Та ще й безкоштовно, маючи ексклюзивне місце в перших рядах. Не життя, а казка!

З кабінету долинали приглушені голоси. Настя нервово пояснювала щось про цифри та що не сподобалося клієнту, а Роман спокійно і з незмінно-холодним виразом обличчя вносив правки. Класика жанру.

Справді цікаво було побачити, як головний герой виглядатиме, коли закохається в Настю та на зміну його кам’яному обличчю прийде усміхнений Роман.

Яна відкрила сумочку, на дотик знайшла знайомий пакетик, який купила вранці з запевняннями їсти це тільки вдома, але зараз не втрималася і дістала жменю насіння.

«Ну що ж, — з філософським зітханням подумала вона. – Не довго залишилося спостерігати за його відмороженним виглядом!»

[ Хост, ви порушуєте поведінкову модель персонажа. Вам буде нараховано перший штрафний бал! ]