Розділ 1. День перший

Будильник дзвонив уже хвилин п'ять. 
Та здавалося, що новий робочий день може не настати, якщо вона не відкриє очі. От тільки мелодія пішла по десятому колу, і Яна, відчуваючи розбитість у тілі, перевернулася на бік та наосліп намацала телефон. Потім натиснула на екрані на кнопку «вимкнути».

Голова чомусь була важка, а тіло — таке, ніби вона знову спала на бабусиному ліжку радянського зразка, а не на ортопедичному матраці.

— Вставай, Янко, вставай! Гроші самі себе не зароблять… — пробурмотіла вона сама до себе, намагаючись налаштуватися на новий день. Але тут же захникала, утикнувшись носом у подушку.

По спині пробігли мурашки. Подушка пахла… не її кондиціонером для білизни. І під руками не відчувалося м'якості бамбукової постільної білизни, яку дівчина спеціально замовляла, щоб влітку було не так спекотно спати. Про це вона колись вичитала в інтернеті, і порада спрацювала. Так, це вам прохолода від кондиціонеру, але п'ятірку можна ставити без роздумів.

Вона різко розплющила очі. Погляд зачепився за рожеві обої в квіточку, перемістився на вінтажну люстру на стелі й тріщину поруч, яку хтось замазав не так давно. На вікнах замість звичних жалюзі висіли штори, які майже зливалися з обоями, бо були такого ж кольору.

— Так… — повільно сказала Яна вголос і одразу ж забула, що хотіла сказати. Її голос звучав інакше.

Серце забилося швидше, а питань ставало усе більше, бо вона сіла на ліжку і відразу відчула, що щось не так. Дуже сильно не так.

Опустивши погляд туди, де замість  одинички була жирна трієчка, у неї ледь очі на лоб не полізли. Обтисла футболка (чужа, явно не її) нічого не приховувала, але дівчина про всяк випадок відтягнула комір та заглянула всередину.

Що відбувається? За ніч тіло встигло апгрейднутися? Останній спогад був про те, як вчора вона спускалася сходами і все. Проте алкоголь не пила і на пригоди не могло потягнути. Невже через постійний стрес та недосипи у неї почалися ментальні проблеми? З’явилась друга особистість, чий характер кардинально відрізняється від її власного?

Ця думка сильно налякала. Вона машинально випрямилась, поглянула на довгі нігти (хоча правильно було б назвати їх кігтями) з рожевим манікюром, потім торкнулася довгого, гладкого та світлого волосся.

— …Ой. Я збожеволіла?

На ватяних ногах вона дійшла до трюмо поруч з ліжком та витріщилася на власне відображення у дзеркалі. Побачене змусило перелякано застигнути. Там була зовсім незнайома їй блондинка з блакитними очима. З губами, які виглядали так, ніби їй приліпили на обличчя два вареники. І з третім розміром грудей, заради яких треба відвалити величезну суму, або брати кредити.

— …Ха, — видавши тихе зітхання, вона намагалася усміхнутися, аби якось себе заспокоїти. Дівчина в дзеркалі теж повторила її нервову усмішку. — Це галюцинації від перевтоми?

Аж ніяк не хотілося допускати можливості, що все реально. Подібні речі трапляються тільки з героїнями фентезі, а вона зазвичай читає тільки сучасні любовні романи. Ніяких драконів, вампірів чи перевертнів там не пробігало. Одні лише мафіозі, мільярдери та генеральні директори.

В її голові раптом пролунав звук сповіщення і хтось заговорив рівним, неживим голосом, схожим на роботизований:

[ Вас вітає система дотримання сюжету, хост.]

Яна відскочила від дзеркала так швидко, що ледь не перечепилася через пуфик, який стояв біля трюмо. Вона озирнулася довкола, щоб зрозуміти, хто це розмовляє, але в кімнаті з ремонтом, який робили ще при Кучмі, нікого більше не побачила.

— Господи, у мене справді поїхав дах?

[ Ні, хост, з вашим психічним здоров'ям все добре. Ваша душа перебуває у світі художнього твору. Фізичне тіло у рідному світі втратило свідомість через хронічну перевтому. ]

— Дуже смішно! – видала вона іронічно, не вірячи власним вухам.

Хоча кілька новел із подібним сюжетом колись таки читала. І прекрасно знала: поява системи ніколи не означає нічого хорошого.

Але переживання хоста систему не хвилювали. Дівчині беземоційно повідомили, що наразі вона перебуває в тілі Яни Жук — секретарки генерального директора.

Чомусь це ім'я здалося знайомим і вона зацікавлено перепитала:

— Я – хто?

[ Секретарка генерального директора транспортної компанії “Ткаченко Логістик Груп”.]

Повільно підтягнувши до себе пуфик, вона сіла. Ім’я і назва компанії мали б щось підказати — але в голові було порожньо. За роки читання накопичилося стільки історій, що тепер важко пригадати навіть сюжети, не кажучи вже про імена.

— Стоп, — мовила вона. — Ти кажеш, що я в романі і працюю секретаркою. І що я втратила свідомість від перевтоми. Останнє ще звучить правдоподібно. Але навіщо ти затягнула мене в цей клятий роман?

[ Бо ви остання, хто читав "Мій бос – моя спокуса". І для вашого повернення необхідно виконати низку умов. ]

Яна готова була вилаятися.

Вночі лунала тривога і, не дивлячись на страшенну втому, вона попленталась на підземну парковку. Світла не було, тож йти довелося сходами. Щоб не було так нудно, вирішила послухати в аудіо форматі офісний роман. Легка історія, яку вже майже прочитала і залишилося шість невеликих розділів.

Виходить, вона втратила свідомість десь на тих сходах? А може просто забилася головою і тепер їй ввижається всіляке?

— Ага… — Яна потерла обличчя. — Скажи ще, що я не головна героїня.

Пауза.

[ Ви не є головною героїнею. Я вже це повідомляла, хост. ]

Цього разу в голосі системи з’явилося щось схоже на роздратування, ніби та мала справу з нерозумною дитиною.

[  Ви – секретарка, а не претендентка на серце головного героя. ]

— Ну звісно, — не стрималася від фиркання вона. — Навіть у романі потрапила на другорядні ролі.

Видихнувши, Яна спробувала знайти бодай якийсь вихід. Вона не мала жодного уявлення, як опинилася тут і чи є спосіб повернутися назад. Їй же не доведеться прожити залишок свого життя у чужому тілі?! 
Ні! Вона проти!