Глава 27 (2) від 10.06

Ніка приїхала в ресторан заздалегідь і нервово м'яла в руках серветку, чекаючи шефа. Сергій Анатолійович з'явився за п'ять хвилин до призначеного часу, серйозний і зібраний. Розклавши на столі необхідні папери, він першим ділом простягнув їй новий трудовий договір.

Вероніка читала дуже уважно, особливо пункти, набрані дрібним шрифтом. Оклад більш ніж пристойний, плюс відсоток від угод, плюс премії та ще ряд цікавих моментів... Це все, звичайно, чудово, а ось неможливість в односторонньому порядку розірвати договір вельми напружила. По всьому виходить, що її можуть звільнити в будь-який момент без горезвісних двох тижнів на підшукування нового місця, а ось вона сама піти зможе не раніше, ніж через п'ять років після підписання, інакше санкції в такому розмірі, що навіть читати страшно. Та ще й пункт про нерозголошення, за порушення якого чекають ще більші неприємності.

– Станіслав Володимирович виступає проти плинності кадрів, – пояснив Болотов. – Коли він приймає нового працівника, то розраховує на довгострокову співпрацю. Не в його інтересах пускати в компанію людей, які, вивідавши внутрішню кухню «Вітал-проджект», перейдуть до конкурентів і будуть ставити палки в колеса.

В принципі, цілком логічне пояснення, та й вибору у Вероніки все одно немає: доведеться підписувати цей договір фактично на п'ятирічне рабство. Хоча з іншого боку, це може стати дуже гарною гарантією, якщо вона попросить у компанії кредит. Ніка ж буде пов'язана з нею на такий тривалий термін, так що вже точно нікуди не втече і все поверне.

«Так, напевно, це і є вихід, який я шукала... – вирішила дівчина і підмахнула документ, глянувши на ім'я Станіслава Красовського, що стояло навпроти її імені, якому тепер належить завірити договір своїм підписом і печаткою. – Цікаво, що він за людина? Такий же світський лев, як пишуть? І чи вправний бізнесмен?»

Потім вона підписала ще ряд паперів, відчуваючи смуток від того, що цими розчерками прощається зі своїм колишнім життям. Потім вони з вже колишнім керівником обговорювали всі необхідні деталі. Їхати до столиці треба було в суботу ввечері, щоб вранці в неділю вже заселитися і облаштуватися на новому місці, а в понеділок приступити до роботи.

Як не дивно, шеф виплатив їй кругленьку суму: це була зарплатня за цей місяць, до якої додалася чи то вихідна допомога, чи то відпускні, чи то премія. Вона, зрозуміло, відмовлятися не стала і гаряче подякувала благодійнику. Гроші їй зараз дуже і дуже потрібні, і якщо він сам вирішив нагородити колишню підлеглу, то тут і думати нема про що.

– Ну що, Вероніка, покажіть себе найкращим чином. Здивуйте столицю так, як вмієте тільки ви, – напучував Сергій Анатолійович, коли вони прощалися, і потиснув їй руку, виявляючи пошану.

Розлучатися з Болотовим було сумно. Він був чудовим керівником, таким, про якого мріє більшість сумлінних працівників: в міру строгим, активним, креативним, розуміючим і, що головне, доброзичливим. Ось його їй точно буде не вистачати на новому місці. Ще не відомо, що за керівництво чекає її в столиці. Може, незабаром навіть невеличкий офіс в рідному містечку здасться їй раєм у порівнянні з тим, що має бути в головному відділенні компанії?

Розпрощавшись з Сергієм Анатолійовичем, Вероніка поїхала в соціальну аптеку і значну частину отриманої суми витратила на ліки. Взяла з запасом, щоб батьки хоч в цьому питанні були спокійні. Ну і дорогі ж ці препарати! Так ось на що йшла велика частина маминої зарплатні... Ніка ще думала, чому вони з татом скасували в цьому році поїздку на море, адже за традицією кудись вибиралися удвох. А батькові-то якраз не завадило б оздоровитися. Зараз вона пригадала, що і в минулому році вони не поїхали, пославшись на те, що втомилися від поїздок і просто хочуть побути в рідних стінах.

По дорозі додому Ніка знову думала про Павлика. Коли він повернеться, щоб остаточно оформити папери на підвищення, її в місті вже не буде. Чи засмутиться? Чи образиться, що нічого не сказала? А ще потрібно якось батькам повідомити, що їде.