Глава 25 (2) від 08.06

Вони вчотирьох ще якийсь час стояли і дивилися в небо, поки літак не перетворився на крапку і не зник у хмарах.

– Так, ти дійсно справжня дурепа. І ти... Ти його не гідна! – раптом заявила Ксюша. – Якби знала, навіщо він все це робить...

– Ксюшенька, не треба, – почала тітка Оля.

– Треба! Хай знає!

– Що «знає»? – насупилася Вероніка, переводячи погляд з батьків Дронова на сестру і назад.

– А я тобі зараз розповім! Чому тебе треба берегти?! Не кришталева! – зло видала молодшенька.

– Дівчата, давайте не тут, – охолодив Ксюшин запал дядя Дмитро, озирнувшись на людей, які з цікавістю стали витріщатися у їх бік.

– Не підкинете нас до парку? – попросила його Ніка. – Нам з сестрою і правда потрібно поговорити.

– Звичайно. Напевно, там буде навіть краще, ніж удома, – дядько Дмитро попрямував до автомобіля. – Тільки в машині не побийтеся. Ксенія, сядеш на переднє сидіння, Ніка, ти назад.

Він завжди називав сестру офіційно, «Ксенія», коли сердився, та про це прекрасно знала, а тому стала більш сумирною, до певного часу, звичайно. Вони рушили у зворотний шлях. Тітка Оля, яка теж сиділа позаду, м'яко знизала Ніці руку, а потім і зовсім обійняла, немов попереду було щось неприємне або навіть жахливе. У цю мить Вероніка особливо гостро зрозуміла, як їй могло пощастити зі свекрухою.

Парк, в якому вона так любила гуляти, ось-ось повинен стати свідком сімейної чвари. Але що поробиш?! Потрібно просто проковтнути гірку пілюлю, чим би вона не була, і продовжувати жити. Якщо, звичайно, в цій пігулці не буде міститися смертельна отрута.

Вероніка вибрала найдальшу альтанку, що знаходилася в стороні від головної алелі, щоб навколо було поменше людей. Зайві свідки майбутній розмові точно ні до чого.

– Може, сядемо? – запропонувала вона сестрі.

– Досить мені вказувати! – огризнулася Ксю. – Чому все завжди повинно бути так, як хочеш ти?! Як же мене це дістало! Ах, Ніка те, Ніка сє. Ось вже де сидить, що мене постійно порівнюють зі старшою сестрою, розумницею, красунею і відмінницею. Так, я стабільно сиджу на трійках, але хоча б не робот-завучка і не зрадниця, у якої є наречений, а вона ночами тягається з усякими стриптизерами.

– Що ти сказала? – у Ніки тьохнуло серце.

– Так, це я, я взяла твій телефон і виклала відео на сайті. Не чекала? – Ксюша переможно засміялася. – Думала, весь світ завжди буде крутитися навколо тебе? Навіщо Павлику невірна наречена, яка нахабно йому зраджує, а потім ще й кидає, якщо є я?! Чому одним все, а іншим нічого? – промовила ображено. – Я, між іншим, теж хочу заміж. За Пашеньку.

– Тобто я погана, а ти у нас вся така правильна і взагалі молодець? – помертвілими губами запитала Вероніка.

– Мова зараз не про мене. У вашому розладі всі звинувачують бідного Павлушу, але ж це ти винна: зрадила його з якимось страшком і виродком! – викрикнула Ксюша.

– Слава не страшко! – праведно обурилася Ніка.

– Хто б сумнівався, що ти будеш захищати свого коханця!

– Та не було у нас нічого! Він просто наш з Пашею колишній однокласник і колега по роботі.

«Ну так, примусовий поцілунок на зраду тягне з натяжкою».

– Та невже? – не повірила Ксю. – А з якого переляку ти тоді його на стриптиз підбивала? Вирішила влаштувати собі дівич-вечір перед весіллям? – процідила сестра. Називати її «сестричкою» тепер язик не повертався. – Ну і йди до свого Слави, чого іншим життя ламаєш? Чому на себе ковдру перетягаєш? Павлик мені подобається! Подобається, розумієш ти?!

– А ти розумієш, що це було підло? Підло і гидко, – у серці Вероніки хлюпотіла гіркота. – Так зганьбити і мене, і Славку... Я ж у тебе питала, що відбувається, але ти мовчала. Чому не сказала, що любиш Пашку? Навіщо приховувала і лише огризалася?

– А що б змінило моє зізнання? Ти б віддала мені Пашу?

– Не знаю! Але приховувати теж не вихід, а вже підставляти нас зі Славою заради своїх інтересів та елементарної заздрості...

– По заслузі вам обом, розпусники! – в голосі Ксюши чулася зловтіха. – Паша повинен був дізнатися, яка ти насправді. Зовсім не чиста і вже точно не безневинна, якій хотіла здаватися! Я розкрила йому очі, щоб він перестав тебе обожнювати, зміг подивитися навколо і зрозуміти, що ти не єдина, хто його любить.

Вероніка замахнулася і дала сестрі дзвінкого ляпаса, у тієї навіть голова мотнулася в бік. Ніколи не піднімала руку на найменшеньку, обмежуючись словами, і виявилося, що даремно.

– Це тобі за підлість. За ніж, встромлений у спину. І за те, що навіть не розумієш, яку мерзоту зробила. Ще й капосний напис придумала. Вважаєш, що після цього заслуговуєш Пашу? – Ніка не очікувала, що здатна відчувати до когось настільки сильне презирство. – Навіть при всій неідеальності він зрозумів свої помилки і заслуговує когось набагато кращого, ніж підла й інфантильна істеричка. Сподіваюся, Дронов знайде своє щастя і чудово влаштує життя. Я додому, а ти роби, що хочеш.

– О ні, ти нікуди не підеш! – Ксю, щока якої наливали багрянцем, ковтала сльози, але стиснула кулаки і заступила дорогу. – Не підеш, поки не дізнаєшся, чому батьки так завзято наполягали на весіллі. Хочу, щоб тобі зараз стало так само боляче, як увесь цей час було мені.