Глава 24 (2) від 07.06

Перший тиждень відпустки пройшов як у тумані. Ще місяць тому Ніка планувала провести відпустку разом з Павлом на березі моря. Вірніше, це батьки наполягали, щоб вони поїхали удвох, а зараз їй нікуди не хотілося, просто відіспатися, відлежатися і побути наодинці з собою. Вдома панувала дивна атмосфера, але Вероніка все не могла зрозуміти, що відбувається, а на її запитання рідні відповідати відмовлялися.

Удень, коли надворі була спека, Ніка, насолоджуючись прохолодою кондиціонера, купленого на першу зарплатню, читала або дивилася ті фільми, які давно хотіла подивитися, але все не знаходила часу через роботу. Хоча кілька разів все ж зірвалася і зробила пару презентацій, якими збиралася зайнятися після виходу з відпустки. Вечорами вона, увімкнувши чергову аудіокнигу, йшла гуляти в парк неподалік і сиділа там до глибоких сутінків, повертаючись лише тоді, коли в небі запалювалися зірки.

Увечері в суботу подзвонив Пашка, який днями має летіти в Амстердам. Після привітань він перейшов до суті питання

– Ми віддаляємося, і я так більше не можу, – сказав хлопець.

– Так, Паша, ми повинні поговорити, – погодилася вона.

Після недовгого обговорення вирішили зустрітися у квартирі Павла, тому що, за його словами, розмова мала бути занадто особистою, хоча Вероніка хотіла б зустрітися на нейтральній території. Але якщо вже він так наполягає...

О десятій ранку в неділю Дронов уже стояв під її під'їздом. Ніка не поспішаючи спустилася, і вони прогулянковим кроком рушили до його квартири, шляхом прикупивши смачненького до чаю. В обителі Павла панував порядок, немов хтось тільки вранці від душі пройшовся тут ганчіркою і шваброю. Ну ось, благовірний чудово справляється своїми силами і з роботою, і з побутом, а вона нянчилася з ним стільки років, як з маленьким. Але тим краще, значить, і в закордонному відрядженні не пропаде без жіночої руки.

Чай вже давно перестав бути гарячим, а Пашка так і не завів розмову, якої явно чекали вони обидва. Вероніка нервувала все сильніше і тому сама кинулася в бій. Можливо, йому просто потрібен поштовх і стимул, щоб почати.

– Паша, ти нічого не хочеш мені пояснити? Що це за раптова зміна настроїв? То не помічав мене стільки років, то раптом надумав одружитися. І ці... сцени ревнощів, по-іншому я твою поведінку в останні дні назвати не можу. Звідки все це? Таке відчуття, що у вас зі Славою якесь протистояння, в центрі якого перебуваю я. Чи мені здається? Справа в Ковалевському?

Дронов пройшовся по кімнаті, відкрив рот, потім закрив, потім знову відкрив і випалив, мабуть, поки вистачало рішучості:

– Так, справа у ньому. Я... я програв тебе йому. Програв, розумієш?

Пашка звалився на диван, дивлячись у підлогу.

Ніка, яка готова була впасти поруч, насилу стрималася і обережно сіла. Груди ніби лещатами стиснуло.

– Знаю, що прав на тебе не маю, але відпустити не можу, – продовжив Паша. – Так би і вирвав з його рук!

– Паш, давай по порядку, добре? – попросила вона дивно чужим голосом. – Наскільки розумію, ти повинен мені щось розповісти. Я вислухаю все, бо хочу зрозуміти, що відбувається. І між вами двома, і між нами трьома.

Дронов шумно видихнув. Помовчав, подивився нещасними очима і почав свою сповідь.

– Ми з тобою знайомі ще з дитячого садка, і я завжди добре ставився до тебе, ти знаєш. Але дівчатками у той час не цікавився, так що ти була для мене доброю знайомою, а потім і другом. Вперше я «розгледів» тебе в третьому класі, коли ти підказала мені на математиці і врятувала від двійки. Я був майже щасливий, а ти так посміхнулась, що... загалом, оглушила мене перша любов, раптово і зовсім несподівано. А потім я побачив, що ти подобаєшся Славкові.

На цьому місці Дронов схопив чашку і зробив два великих ковтка, а Ніка сиділа затамувавши подих і боялася необережним жестом порушити потік його одкровень.

– Але дівчина, яка подобається другові, для мене табу, тому я нібито не помічав твоїх почуттів, і справа зовсім не в тому, що ти була пухкенькою. Я після цього з багатьма дівчатами пробував заводити стосунки, але з тобою ніхто не міг зрівнятися. А коли в одинадцятому класі побачив тебе після Нового року, витончену, як статуеточка, не стримався, втратив контроль і ляпнув Ковалевському, що хочу покликати на побачення, щоб усе чесно було.

– А я на тебе тоді образилася, що не звернув уваги на моє перетворення... – промовила вона, а по щоці скотилася сльоза.

– Звичайно помітив! Як міг не помітити?! – він обережно витер вологу з її обличчя. – Пам'ятаєш, як я на два тижні зліг від заразної хвороби і не дозволяв тобі приходити мене провідувати? Насправді не було ніякої хвороби. Це Славка мені накостиляв, щоб я до тебе, схудлої і ще більш красивої, не ліз. Соромно зізнатися, з мене синці днів десять сходили, а ти навіть не здогадувалася, – Паша відвів погляд.

О-о так, Вероніка пам'ятала, як хвилювалася і переживала. І як приходила до його будинку, але її не пускали.

– Знаєш, Славка над тобою як шуліка кружляв, або як собака на сіні: і сам не їв, й іншим не давав. Я не знав, у чому там справа, але мене це становище вивело з себе, – Павло зробив ще ковток. – У нас вийшла суперечка, і я, зарозумілий дурень, запропонував вирішити справу по-пацанськи, кулаками, а переможений повинен був від тебе відстати. Я ж знав, що подобаюсь тобі, і розраховував на беззастережну перемогу, такі справи. Ну, й одержав від нього в бубон.