Глава 18 (2) від 30.05

Вечірні збори пройшли у похмурому настрої. Щось вже ні поїздки не хотілося, ні заохочення керівництва. Мама знову заладила, яка у Ніки буде чудова можливість помиритися з Павликом. Це ж не жарт, а виїзд з ночівлею, та й вони не діти у таборі, так що ніхто не буде контролювати, хто, де і з ким ночує. Мовляв, хто заважає погуляти добру половину ночі під зорями і посидіти на березі до ранку?! Чим не примирення?

Вероніка промовчала і не стала висловлюватися, що з цього приводу думає. Мама не наполягала, як бувало завжди, а ніби просила, пропонувала, і ображати її зовсім не хотілося. Ксюша, яка весь тиждень була смурна і похмура, але на старшу сестру більше не визвірялася, з дошкульними розмовами теж не чіплялася, музику голосно не вмикала, задовольняючись навушниками, і дійсно дала можливість нормально відпочити.

Будильник застав Вероніку за застиланием ліжка. Вона була свіжа, як огірочок, і сповнена сил. Привівши себе до ладу, поснідала, перевірила речі, чи не забула чого, і стала чекати транспорт, паралельно гортаючи книгу з саморозвитку.

Коли Паша заїхав за Нікою, вона вирішила сісти на переднє сидіння. Навіть від думок про те, щоб сидіти на задньому зі Славкою або з Оленкою, зводило вилиці. Так вони і підібрали Славу, який влаштувався по діагоналі до Вероніки. Та ж позиція, що і в школі, тільки тепер він знаходився не попереду, а позаду. І кожен раз повертаючись до Павла, вона відчувала на собі погляд Ковалевського.

Оленка, яку забирали останною, виглядала розчарованою, що не вдасться їхати поруч з Пашею, але, скрививши губи, полізла на заднє сидіння. Наскільки встигла помітити Ніка, Вітрова сиділа майже утиснувшись у дверцята, щоб бути якнайдалі від Славки.

«Ех, дурна, знала б ти, як він робить сальто і як приголомшливо рухається, миттю перестала б відгороджуватися».

Увесь цей тиждень Вероніка відганяла від себе спогади про прекрасне тіло Ковалевського, вважаючи за краще думати про його володіння цим самим тілом. Їй завжди подобалися паркуристи, які творили, здавалося б, неймовірні речі. А як же чудово додати до трюків ще й володіння бойовими мистецтвами, так що капоейрісти в її особистому рейтингу посіли почесне перше місце, змістивши паркуристів на не менш почесне друге.

До автостанції вони приїхали другими: їх випередив шеф, який підвозив Сашка-програміста. До речі, взагалі дивно, що Сашко погодився відірватися на цілих два дні від улюбленого комп'ютера. Хоча при найближчому розгляді виявилось, що він, розвалившись на задньому сидінні, уткнувся в ноут. Невиправний.

Коли під'їхали ще три машини з іншими співробітниками, Сергій Анатолійович вирулив першим, показуючи дорогу. Інші потяглися за ним слідом, ніби весільна процесія. Паша вважав за краще бути замикаючим: він не любив, коли хтось підтискав його ззаду. Незабаром авто виїхали на окружну, а потім поїхали по трасі.

Оленка тріщала без угаву, і незабаром всім захотілося, щоб вона, нарешті, закрила рота. Паша був сама делікатність і м'яким, але незаперечним тоном запропонував послухати музику. Він поставив той самий диск з інструменталом, який вони втрьох слухали, коли поверталися із Сонячного. І знову Ніці згадалася та поїздка, прогулянка по парку розваг, місячна доріжка на поверхні моря і чоловічий стриптиз, що виявився для неї дуже приємним сюрпризом.

Славко продовжував свердлити Вероніку поглядом, і це було нестерпно. Він робив це спеціально, не інакше! Оленка, здається, проробляла те ж саме з Пашкою. Не витримавши психологічної напруги, Ніка відвернулася в інший бік і, стиснувши ручки сумочки, стала дивитися у вікно, почувши з заднього сидіння недвозначне чоловіче хмикання.