Глава 17 (1) від 29.05

На роботі Вероніка трималася з Пашею по-дружньому, в принципі, як і з усіма, але не більше. Оскільки в офісі, крім Слави, про майбутнє весілля ніхто не знав, то й проблем не виникло. Увімкнувши свій комп'ютер, вона зайнялася власними проектами, час від часу розмовляючи з клієнтами по телефону, і в підсумку до обіду встигла куди більше, ніж бувало раніше, коли тягла на собі і документацію благовірного.

Ох як добре займатися тільки своєю роботою і скинути непотрібний баласт! Зате Пашка з зосередженим виглядом пихтів за ноутом, паралельно вів бесіди з особливо складними клієнтами і переглядав документи, перетворившись у майстра на всі руки. Коли він такий, серйозний і зібраний, відразу розумієш, чому підвищення запропонували саме йому. Як не крути, але Дронов цього вартий, і Вероніка буде рада, якщо його все ж таки затвердять на нову посаду.

На обід вирушили всім відділом, тільки Сашка-програмер зазвичай залишився в офісі і замовив їжу в найближчій кав'ярні. Здається, шеф хотів повідомити щось важливе, тому народ перебував у деякому хвилюванні. Чоловіки зсунули столи, щоб сидіти однією компанією. Ніка і сама не помітила, як опинилася між Пашею і Славкою, що, в принципі, і не дивно, адже всю дорогу до ресторанчика вони супроводжували її як два лицаря.

– Ну що, хлопці та дівчата, я спеціально зібрав всіх вас, щоб повідомити приємні новини, – почав Сергій Анатолійович. – У нашому відділі дехто дуже добре відзначився, і їхні заслуги позитивно вплинули на всю філія. По-перше, рішенням вищого керівництва у наступному місяці Павло Дронов буде офіційно направлений до Амстердаму на посаду керівника відділу. По-друге, Вероніка Корольова, Павло Дронов і Святослав Ковалевський відмінно показали себе на тренінгу і привернули увагу пана Дятлова до нашої філії. Столичний офіс вирішив заохотити наш відділ і проспонсорував розважальну поїздку на природу в ці вихідні. Дерев'яні будиночки, чиста водойма, сосновий бір, шашлики і пісні біля багаття... Думаю, це буде непоганий привід розслабитися, а там і черга відпусток не за горами.

Так, у кінці липня, коли виснажлива спека вичавлює всі соки, найкращий час, щоб скупатися в озері (або річці, що там буде) і зробити перепочинок. Народ думав так само, і обід продовжився у веселій і невимушеній атмосфері. Усі вітали Павлика з підвищенням, Оленка, яка сиділа від нього по іншу руку, так взагалі з надією заглядала хлопцю в очі. Невже очікувала, що той візьме її з собою?

Ніці і Славі теж перепало чимало приємних слів, так що залишок робочого дня пройшов на позитивній ноті. Ковалевський, до речі, теж був у доброму гуморі, якщо і підколював, то у жартівливій формі і настрій не зіпсував.

А ввечері нагрянули Дроновы, яким, як виявилося, Павлик не встиг розповісти про розставання, зате батьки Ніки дуже постаралися донести оцю добру новину. Ой, скільки було ахів та охів, на все життя вистачить.

– Ніка, доню, як же так? – голосила тітка Оля. – Як же він без тебе?

– Пашка щось накоїв? Ти кажи, не соромся, я йому, кобелині, вуха-то начищу... – дядько Дмитро був налаштований войовничо. – Казав же телепневі, таку, як Ніка, ніколи не знайдеш, бережи її...

Вероніці було боляче дивитися в їх рідні обличчя. А ще було шкода, що не може їх заспокоїти і сказати, що все добре. Ні, не добре, та й ніколи не було. Але ще болючіше було дивитися на матір і батька, який якось одразу постарів і змарнів. Ну справді, це у неї зараз серце тріщить по швах, чому ж вони переживають куди сильніше? Ксюша більше нічого не казала, тільки дивилась вовком.

Від усього цього у Ніки розболілася голова, і вона пішла в свою кімнату. Полежала трохи, стало легше, а потім подзвонив Паша.

– Мої ще у тебе?

– Так, з батьками у вітальні.

Хлопець зітхнув:

– Ти пробач. Я намагався їх зупинити, але ти ж знаєш, що це практично неможливо, якщо вони щость вб'ють собі у голову.

– Так, знаю, – зітхнула вона, – мої такі ж.

Вони помовчали.

– Паш, ще раз вітаю тебе! Ти і справді заслужив це підвищення. Я впевнена, що у тебе все вийде, – сказала Вероніка абсолютно щиро.

– Навіщо мені це підвищення, якщо поруч не буде тебе? – голос Дронова став напруженим.

– Кожен з нас повинен стати самостійним. І тоді... хто знає, раптом я теж отримаю підвищення?! Отримаю за власні заслуги, Паш, а не буду безкоштовним додатком принеси-подай до такого важливого і потрібного тебе. Я більше не можу залишатися твоєю тінню.

– Коли це ти стала кар'єристкою? – усміхнувся майже чоловік.

– А я і не стала, – заперечила вона. – Кар'єристи забувають про все, крім кар'єри, і жертвують усім заради неї. А я просто хочу нормальнго і гармонійного життя. Тільки тоді, коли буду стояти на своїх ногах, я зможу стати кому-небудь справжньою опорою і підтримкою. Лише союз двох самодостатніх особистостей може бути дійсно міцним і довговічним.

– Я б дуже хотів дізнатися, хто або що так на тебе вплинуло.

– Краще розкажи, що сталося тоді в номері, – задала Вероніка питання, яке вже давно палило їй вуста.

Паша якийсь час дихав в трубку, а потім зізнався:

– Якщо коротко, то, як я і казав, сталося непорозуміння. Коли ми гуляли по Сонячному, ти сама запропонувала Славкові з ким-небудь познайомитися, щоб він від нас відстав. Ну ось, я провів тебе у номер, спустився в ресторанчик за Ковалевським і побачив Віку. Слово за слово, вона пішла на контакт, погодилася зустрітися, але, як виявилося, клюнула на мене, проваливши мій план сплавити в її ручки Славку. А ти не дала мені нічого пояснити і пішла з ним!