Глава 16 (2) від 28.05

Мама намацала рукою стілець і важко опустилася на сидіння.

– Що значить розійшлися? Як же батько? А весілля? А поїздка?

Ніка не зрозуміла, до чого тут батько, але прекрасно знала, що скасування весілля і поїздки боляче вдарить по обом родинам.

– Ну ти, сеструха, і дура, – видала з порога Ксюша, сіла на стілець, злапала млинець і почала несамовито його жувати, ніби зганяючи на нещасному шматочку тіста злобу незрозуміло на що.

– За довгий язик отримаєш по вухах, – остерегла її Вероніка. – Щось ти зовсім меж не знаєш.

Мама і Ксю з витягнутими обличчями подивилися на Ніку, яка зазвичай поблажливо ставилася до нестійкого настрою і грубих висловлювань молодшенької. Але тепер досить! Скільки можна грубіянити, зраджувати, насміхатися?! Все дістало, і всі дістали!

– У мене пропав апетит, по дорозі що-небудь перехвачу, – і покинула кухню, поки не сказала чи не зробила зайвого.

Зайшовши до своєї кімнати, вона сіла на ліжко та опустила голову в долоні. Чому навалилося все і відразу?! Приїзд Слави, підвищення Павла, занадто швидке весілля... І серце, яке тріскалося і розсипалося на шматочки.

Вероніка не хотіла ставати черствою і нечутливою старою дівою, боялася, що якщо закриється, то це надовго, і повернути її до нормального життя буде дуже складно. Вона не бажала всю себе присвячувати роботі, забуваючи про решту. Іншими словами, жадала нормального і гармонійного життя, коли є і робота, і сім'я, і на особистому фронті все гаразд. Адже ж нічого понад міру, правда?

Однак зараз саме праця може стати тим, що допоможе пережити складний період і зберегти себе для майбутнього. Вийти з тіні, показати, на що здатна, реалізувати власний потенціал, ось цим і потрібно зайнятися. А там і особисте життя додасться, всьому свій час.

Рішуче піднявшись з ліжка, Ніка почала одягатися і приводити себе до ладу. Цікаво, що скаже шеф з приводу їх відрядження? Як оцінить те, що вона фактично кинула Павлика, влаштувавши сольний виступ замість дуету? Ні, Паша себе, звичайно, показав, та ще як, але ж і вона тепер знаходиться на одному рівні з ним, а не бовтається десь внизу якоюсь безмовною підпорою і його щаблем у світле майбутнє.

Відтепер Вероніка збиралася добиратися на роботу на громадському транспорті, а це значить, що виходити потрібно раніше. Хоча якщо врахувати, що вона надалі не збирається будити Дронова вранці і готувати йому сніданок, то по часу вийде майже те ж саме, навіть зручніше.

Коли вона о восьмій ранку вийшла з під'їзду, машина Павла була вже на посту. Передні дверцята відчинилися, і благовірний з абияк замазаними залишками фінгала явив себе світу.

– Ніка, що б між нами не відбувалося, про це не обов'язково знати всім навколо, – сказав він замість привітання.

– Я вже сказала батькам. І дуже тебе прошу сказати увечері своїм, – вона зупинилася біля автомобіля. – Якщо, звичайно, мої раніше не скажуть.

– Не передумала?

– Ні.

Вони помовчали.

– Сідай, – обійшовши машину, він відчинив дверцята і зробив запрошувальний жест. – Ми ж не хочемо непотрібних розмов на роботі? Давай хоча б створимо видимість, що все як і раніше. Ні до чого дражнити гусей, вони і так тільки і чекають приводу сунути носа у наше життя.

Тут він правий. Гордість гордістю, але вона не повинна перетікати у гординю і штовхати на дурниці. Можливо, краще нічого не міняти і просто дочекатися, поки Паша поїде на підвищення.

– Гаразд, умовив, парламентер, – останнє слово вимовила з іронією і сіла в машину. – Іди сюди, – покликала недочоловіка, коли він влаштувався на сусідньому сидінні, і дістала тональник. – Але вчися робити це сам. Можливо, у майбутньому знадобиться, а мене поруч не буде.

– Нік, я не знаю, як буду без тебе... – почав Дронов.

– Що, невже не знайдеться доброволиці, щоб організувати тобі регулярний догляд? – з усмішкою запитала вона.

Ні, їй, звичайно, було приємно, що Пашка так за неї чіплявся, мабуть, хоч трохи все ж цінував, але тепер цього було замало. У Ніки з очей ніби полуда спала, дозволяючи об'єктивно дивитися на ситуацію.

– Мені тебе ніхто і ніколи замінити не зможе, – зронив він.

– Мені тебе теж. Так що співчуваю нам обом. І не крутись, – вона притримала Пашкину голову, закінчуючи чаклувати над його оком. – Не розумію, чому тобі не допомогла чергова подружка?!

– Сказав же ж, немає в мене нікого! – відповів ненаглядний роздратовано. – Якщо не віриш, можеш тепер ночувати у моїй квартирі.

– Дякую, але я утримаюсь, – Вероніка сховала тональник в сумочку. – Ну що, поїхали? За око можеш віддячити сніданком, а то у мене з ранку ні крихти в роті.

– Що, таки посварилася зі своїми? – з розумінням глянув на неї Паша і завів мотор.

– Не зовсім, але настрій зіпсувати встигли. Та й Ксюшу пора брати в ярмо, а то зовсім хамкою стала.

– Знаєш, Ніка, така сердита і серйозна ти мені навіть більше подобаєшся, – майнув усмішкою хлопець. – Покарай мене ніжно і пробач за все минуле.

От нестерпний. Дивно, але настрій став потроху повзти вгору. Розмовляти з Пашкою вільно, на рівних, не боячись втратити його розташування і без зайвої делікатності, їй безумовно сподобалося.