Глава 16 (1) від 28.05

Косий сонячний промінь, що завітав до кімнати, висвітлив знайому обстановку. Вероніка поморгала, паралельно намагаючись зрозуміти, як опинилася вдома. Вона не пам'ятала, чим завершився вчорашній вечір, в голові спливали лише уривчасті епізоди.

Ось вона сіла на заднє сидіння, хлопці влаштували музичний марафон, а далі туман і неясні образи. Ніка знаходилася у напівсні, погано розуміла, що відбувається, руки і ноги були ватяними. Її кудись ніс хтось сильний і теплий, потім укладав, а потім голова торкнулася м'якої подушки, і вона, розслабившись, з насолодою прикрила повіки, завернулася у ковдру і поринула у глибокий сон.

Отже, її приніс додому хтось із хлопців. Треба б дізнатися, хто саме. Вирішуючи, кого про це питати, маму або Ксюшу, Вероніка чомусь вибрала тата. Дивно, але саме з ним у неї був більш душевний зв'язок, ніж з жіночою половиною родини.

Сестра... Та взагалі останнім часом нагадувала нагостривший голки кактус. Що ж з нею коїться? Найчастіше подібна поведінка у житті студента пов'язана з проблемами або у навчанні (чи плануванні подальшого життя після вузу), або в особистому житті. Але ця колючка нічого не говорить! Поділилася б зі старшою сестрою, ради запитала, так ні! Мовчить і сипле уїдливими репліками. Якось навіть заявила: «Навіщо мені радитися з тією, хто навіть зі своїм життям розібратися не може?!»

Загалом, чи це продовження перехідного віку, чи проблеми з хлопцями, Ксю відмовчується або огризається на бажання допомогти. А допомогти можна лише тому, хто сам цього хоче.

Відкинувши залишки сну, Вероніка попленталася у ванну, побіжно глянувши на годинник. Десять хвилин до шостої. Що ж, можна розслабитися, спокійно полежати в теплій воді і нікуди не поспішати.

Було майже сім, коли вона, освіжена і готова до нових звершень, з'явилася на кухні. Вологе біляве волосся, розсипане по плечах, досихало природним шляхом: Ніка не любила пересушувати його феном і використовувала цей агрегат тільки якщо поспішала.

Мама вже копошилася біля плити, споруджуючи на тарілці гору млинців. Ох, як пахнуть пречудово! Готувати Ніка навчалася у неї, тому цілком могла вважати себе досить непоганим фахівцем. Але все одно їй завжди здавалося, що у мами виходить смачніше. Можливо, всім дітям так здається?

Мамин суп, мамин борщ, мамині млинці, мамині котлети... Все це несло в собі особливу енергетику, спогади дитинства, і ти, навіть ставши вже зовсім дорослим, по-особливому ставишся до цих страв та їх смаку, знайомому смаку, тому самому, який викликає ностальгію і повертає на багато років назад.

– О, Нікусь, наплавалася?– посміхнулася мама. – Бідна моя, як же ти вимоталася, навіть до квартири сама піднятися не змогла.

«О, на ловця і звір біжить. Хотіла дізнатися у тата, але якщо вже мама сама завела розмову...»

– Мам, а що було? Хто мене приніс?

– Павлик, звичайно! Кому ще тебе носити як не нареченому?!

– До речі про це... – почала було Ніка, але мама не слухала.

– А ще Слава прийшов, заніс валізу, – вона скисла. – Я це опудало городнє одразу впізнала, навіть стільки років потому. І чого він весь час до вас лізе?!

– Ма, він не опудало, – запротестувала Вероніка. – До перукарні відправити, переодягнути – і нормально. Зате у нього мізки ого-го. І Славка хоч і шкідливий до жаху, але турботливий. Адже це саме він надав мені першу допомогу, коли я підвернула ногу. А ще Слава дуже сильний, хуліганів точно можна не боятися. І чому ти його так не любиш? Я-то зрозуміло, але ти...

Вона сама не вірила, що раптом стала захищати Ковалевського. Безумовно, з нею сьогодні щось не те відбувається. Або просто у порівнянні з гульвісою Павликом Слава раптом став здаватися не таким вже й поганим, типу, на безриб'ї і рак риба?! Ох, як все сумно... Це від безвиході, не інакше.

– Так він же безбатченко, – відповіла мама. – Хто знає, де і з ким його мати нагуляла?! Може, там кримінал який або ще що. А гени штука серйозна.

– Чому відразу кримінал?! – знову заступилася за колишнього однокласника Ніка. – Раптом просто чоловік непорядним виявився, з дитиною кинув. Або взагалі не знав, що в нього буде син. Та хіба мало таких, які по койках стрибають, а на ранок забувають обличчя недавньої коханої?!

«Як Паша...» – раптом подумалося їй.

– І язик, що помело, меле і ріже без розбору, – не здавалася мама. – Думаєш, я забула, скільки ти пролила сліз в подушку, коли ніяк не могла його здолати і завжди була другою? Ні-і-і, я твої безсонні ночі над книгами пам'ятаю краще, ніж ти сама. А він ще подзужував, і ти засмучувалася все сильніше і сильніше.

Мама, що тримала у руці лопаточку для перевертання млинців, була в цей момент схожа на войовничо налаштованого хом'ячка, який готовий вплутатися у бійку з тигром. Так-так, саме з цим хижаком у неї асоціювався Ковалевський. Сидить тихенько в засідці, вистежує, а потім р-раз – і все, нікуди бігти, ти придавлений важкою тушею до землі... Ні, важким тілом до ліжка, і відчуваєш кожен м'яз, кожен вигин, потім тепле дихання торкається щоки, а чужі губи впиваються у твій рот у невідомому раніше першому поцілунку і...

– ..ка, Ніка, ау! – вирвав з бентежних, скандальних, обурливих спогадів голос мами. – Ти чого така червона? Бува, не захворіла там на своїх морях? Чи тут, може, душно? Так я витяжку увімкну, не хотіла з ранку шуміти, але...