Глава 15 (3) від 27.05

Сьогодні Вероніка збиралася рости над собою, вдосконалювати свої вміння вести переговори, переконувати, виступати перед величезним натовпом і виходити переможницею. Вистачить бути на других ролях! Прийшов час взятися за власне життя. Не заради Пашки, не борючись зі Славою, а заради себе і свого майбутнього.

З такими думками дівчина піднялася на сцену, оглянула присутніх і почала. Вона представляла шампуні для волосся, і оскільки виступ був розрахований на двох (на неї та на Павла), то були присутні і жіноча лінійка, і чоловіча. Ідеальний «номер» для потенційної пари перетворився у сольну партію, вести яку належало різнобічно, вживаючись у відповідні гендерні ролі.

Як не дивно, слова лилися вільно, настільки зміст презентації та доповіді вкарбувався у пам'ять. Але мало донести лише зміст, зробити це потрібно так, щоб нікому і на думку не спало купити іншу продукцію, а не ту, що пропонує вона. Під час виступу Ніка виявила, що поводиться так само, як до цього Паша, тільки на жіночий манер. Вона спокушала кожним словом, заворожувала поглядом, не давала розслабитися, розтікаючись медом і затягувала в свої тенета, а під кінець промови плавним рухом зняла шпильку і, як дівчата в подібній рекламі, струснула волоссям, яке розкинулося по плечах.

– А ви любите себе так само, як люблю я?! – завершила Ніка виступ рекламним слоганом і чарівно посміхнулася, поглядом хижачки оглядаючи присутніх.

Тиша, що висіла в залі, після секундного коливання вибухнула зливою оплесків. Вероніка сама не вірила в те, що витворяла на сцені. Такої розкутості за нею ніколи помічено не було, але в цей момент вона відчувала себе так добре, ніби нарешті знайшла своє місце.

Дятлов зміряв її поглядом, у якому (о так!) відчувалося задоволення. На ватяних ногах (її досі дещо тіпало від емоцій) вона спустилася зі сцени і повернулася на своє місце. На обличчі Павла читалася така неймовірна суміш захоплення і приголомшення, що можна було гладити себе по голівці і пригощатися цукерками. А ось Славка кривив губи в посмішці, ніби говорив: «Давно б так!»

Після заходу відбувся невеликий банкет, що дозволив поспілкуватися з колегами у неформальній обстановці. Всі обмінювалися візитками і контактами, з багатьма і правда захотілося продовжити знайомство. Вікторія знайшла собі кавалера на вечір і активно стріляла у нього очами. Загалом, народ розслаблявся і добре проводив час.

Дятлов про щось розмовляв зі Славою, поглядаючи на Ніку, але з нею самою не заговорював. І що б це означало? А Пашка весь вечір тримався поруч, відганяючи від неї хлопців з інших філій, які намагалися завести розмову. Після сьомої години всі почали розходитися: о восьмій останній автобус, а ще потрібно зібратися, адже роботу завтра ніхто не відміняв. Ті, хто були на своїх машинах, не так поспішали, але теж прекрасно розуміли, що провести половину ночі за кермом не найкраща ідея, особливо якщо вранці рано вставати.

Вероніка вийшла з готелю за п'ятнадцять хвилин до восьмої і зібралася вирушити до автобусної зупинки. Чесно кажучи, вона була не готова провести кілька годин з Павлом наодинці, тому відмовилася від первісної ідеї їхати на його машині. Однак біля Пашкиного автомобіля крім самого господаря стояв Славка, який рушив Ніці навперейми і перегородив дорогу.

– Вірунчик вирішила показати гонор і трохи повередувати? – почав він. – Ти правда думаєш, що ми відпустимо тебе одну проти ночі?