Глава 14 (2) від 25.05

В актовому залі вже юрмився народ, хоча до початку заходу було ще повно часу. Через великі вікна до приміщення потрапляло досить світла, але тим не менш уздовж стін неяскраво горіли веселі свічники у вигляді соняшників. Що й не дивно, якщо враховувати назва готелю «Сонячна».

Вероніка з Вікторією нашвидку перекусили в ресторанчику і, шляхом отримавши декілька компліментів, поспішили сюди, щоб зустріти своїх чоловіків. Ніка, на відміну від колеги, одягла не сукню, а приталену блузку з кремово-білої тканини та спідницю до колін того ж кольору, яка підкреслювала стегна та дещо розходилася до низу. Образ вийшов легким, літнім, свіжим і одночасно досить стриманим.

Просканувавши поглядом зал, Віка помахала дебелому чоловікові, що розташувався на третьому ряді (ймовірно, це той самий Петров, її напарник), і, прошепотівши Ніці слова напуття, попрямувала крізь натовп, похитуючи стегнами і змушуючи деяких чоловіків обертатися. Здається, дівчина вирішила, що робота роботою, але сильці розставити все ж варто.

Слава і Паша теж були вже тут, зайнявши місця на задньому ряду. Чудова диспозиція, щоб тебе помітили, нічого не скажеш! Може, варто було взагалі залишитися в коридорі і підслуховувати через двері?!

Хоча якщо враховувати Пашину ситуацію, кращого місця і не придумаєш, а вони зі Славою змушені підтримати колегу і сісти поруч, щоб співробітники однієї філії були в одному місці. Що стосується підготування, то доповідь Дронов настрочити встиг і навіть роздрукував, а над презентацією як раз працював у поті чола, аж дим з вух валив.

Оскільки виступати їм належить під кінець, у Пашки є шанс встигнути, ховаючись від Дятлова за спинами інших учасників. Але ж ще потрібно брати участь у тренінгу. Загалом, завданнячко чоловікові випало непросте, але він сам винен, так що нехай тепер викручується і покаже клас!

Слава ж був спокійний і впевнений у собі. Наскільки бачила Ніка, з його презентацією та доповіддю все було гаразд, а судячи з того, як він переміг Пашу на змаганнях між командами, з виступом проблем виникнути не повинно. А раптом Ковалевський виступить так гарно, що підвищення віддадуть йому, а не Дронову?!

«От і добре, скатертиною доріжка!»

Вона ледве витримала один тиждень зі Славою, а якщо він і далі продовжить працювати з ними і втручатися в її життя... Нехай би їхав куди подалі і не порушував насилу набутий спокій!

Вероніка не виспалася (що й не дивно після такої нічки!) і відчайдушно намагалася придушити позіхання, а потім загальна атмосфера і дзижчання безлічі голосів стали проганяти залишки сну. Однак не завадило б закріпити ефект додатковою порцією кави.

Ніка вирішила згадати, що вона дівчина, а не дівчинка на побігеньках, тому вимовила з натяком (напевно Віка вчинила б саме так):

– Я б не відмовилася від чашечки кави...

Пашка зітхнув, потер здорове око (друге, мабуть, чіпати побоювався, щоб тональник не зійшов) і піднявся, але Слава, який теж підвівся, поклав йому руку на плече:

– Не треба, я піду, у тебе і так часу мало.

Пашка глянув на Ніку, опустився назад і знову пірнув у ноутбук, ще активніше запрацювавши мишкою. А Ковалевський тим часом пішов з царським виглядом, ніби сам вирішив прогулятися, а не виконує чиєсь завуальоване прохання.

Повернувся він досить швидко, несучи на спеціальній підставочці три закритих склянки кави, а в іншій руці – три круасани. Треба ж, який турботливий, про всіх подумав. Однак на вході його зупинив працівник готелю:

– Пробачте, з їжею в зал не можна.

Слава глянув на Ніку, яка сиділа недалеко від входу, мовляв, що робити будемо?

– Паш, я скоро повернуся, а потім тобі теж непогано б перекусити, – почувши його «угу», вона попрямувала до Ковалевського, залишивши Дронова доглядати за речами та стукати по клавішах.

Забравши у Славки свою каву, Вероніка відійшла в бік, де було менше народу, і з натхненням припала до склянки, а потім встромила зуби в круасан, насолоджуючись полуничною начинкою.

– Ем, а мене не нагодуєш? А то руки зайняті, – попрохав Ковалевський.

І дійсно, в одній руці у Славки була склянка, з якої він пив, а в іншій – кава Павлика і два круасани.

– Схоже, у мене немає вибору, – філософськи знизала плечима Ніка. – Не можу ж я залишити годувальника голодним!