Дронов із силою видихнув та не зрушив із місця.
– Нік, будь ласка, не поспішай з висновками, давай ввечері посидимо, все без поспіху обговоримо... А зараз нам потрібно заспокоїтися, гідно показати себе на тренінгу і добре виступити з доповіддю.
Вероніка склала руки на грудях.
– Нам, кажеш? А при чому тут ти, Паша? Адже це моя доповідь, не забув? Ти до неї не маєш жодного відношення. Саме я сиділа над нею останній тиждень, а ти в цей час... Чим ти там займався позавчора, коли я була у батьків? Розважався з черговою красунею? Або відразу з двома? Це нічні подружки тобі фізіономію прикрасили, коли не змогли поділити? – посміхнулася вона, хоча прекрасно знала, хто прикрасив його обличчя «ліхтариком». – Ось нехай вони тобі тепер і зі звітами допомагають, і презентації роблять. Урізноманітните нічне дозвілля, так би мовити. Ну, або сам роби, ручками, які тільки і вміють, що залізати під жіночі спідниці.
– Ніка, ти ж не серйозно все це говориш, я знаю, – Пашка ступив до неї.
Вона виставила вперед руку в попереджувальному жесті.
– Паша, ти знав коли-небудь гіркоту розчарування? Я, грішним ділом, поступово почала вірити, що ти можеш змінитися, що тобі можна довіряти, але ні, не можна! Навіть якщо між вами вчора нічого не було, я тепер розумію, що завжди підсвідомо буду в тобі сумніватися, а це прямий шлях до розставання, так чи варто з цим тягнути і мотати один одному нерви?!
Дронов більше не робив спроб наблизитися, просто стискав кулаки і грав жовнами на вилицях.
– Нік, я тебе не впізнаю. Ми з тобою за ці роки через багато що пройшли... Невже одне невелике непорозуміння може все зруйнувати?
– Я б не назвала його «невеликим». У цього «непорозуміння» як мінімум метр сімдесят зросту і третій розмір грудей, – прикинула Ніка.
– Тебе послухати, так я накидаюся на все, що дихає і ворушиться! – здається, Пашка теж став закипати. – Але я ніколи не приховував від тебе своїх зв'язків, не вважаю за потрібне робити цього і тепер. Якщо б у нас з Вікою щось було, я б так і сказав. А оскільки не було, не хочу відповідати за те, чого не робив. Зараз нам потрібно зосередитися на роботі, решту давай обговоримо пізніше, інакше можна наговорити і накоїти дурниць...
Вероніка в свою чергу стала походжати по кімнаті, ноги самі носили туди-сюди, і це дійсно допомагало заспокоїтися.
– Паша, ти дійсно не розумієш, що я зовсім не це хотіла від тебе почути? Не це і не так. Весь цей останній тиждень (починаючи з недоречного сватання) діється щось дивне, – вона скошлала волосся. – Я намагалася розгадати, у що ви всі намагаєтесь мене втягнути, однак нічого не вийшло. І тепер... я більше не хочу грати в ці дурні ігри. А єдиною і найбільшою дурістю у моєму житті було сліпе кохання до тебе, Паш. Але повинна ж я була від нього коли-небудь прокинутися?!
– Ніка, ти не те кажеш, не треба так... – почав він.
– Треба, Паш, дуже навіть треба, і вже давно, – хитнула головою Вероніка. – Потрібно думати про роботу, так? Чудово, я як раз і думаю, тільки тобі поруч зі мною місця більше немає.
– Що ти хочеш цим сказати? – напружився був чоловік.
– Те, Павлику, що цого разу викручуйся сам! У тебе, здається, були якісь напрацювання? – пригадала вона. – Ось, якраз встигнеш нашвидкуруч зварганити власну презентацію і сяку-таку доповідь. О, так у тебе вагон часу – цілих півтори години. А я нарешті займуся власною кар'єрою! Як ти там мене назвав нещодавно? Норовливою? Та вже яка є. І тепер ти теж будеш бачити мене такою, тому що іншого ставлення, на жаль, більше не заслуговуєш. На цьому все. Мамі з татом я сама скажу, можеш не напружуватися, колишній «дорогенький зятьок».
– Ніка...
– А тепер іди сюди, потрібно замазати твій синець, – вона полізла у косметичку, відчувши дивний спокій після того, як виговорилася і прийняла важливе для себе рішення. – Ми ж не хочемо зганьбити філію, правда? Вважай це моїм прощальним подарунком.
#2443 в Любовні романи
#1162 в Сучасний любовний роман
#660 в Жіночий роман
від ненависті до кохання, любовний трикутник, службовий роман
Відредаговано: 10.06.2020