Глава 11 (3) від 20.05

– Це що, такий жарт? – сіпнулася Ніка. – Я не маю наміру проводити ніч у твоїй компанії. Тим більше що ти важкий і я вже починаю потроху задихатися. Так що вистачить мене лапати... і вимітайся з моєї кімнати!

– Я трохи послаблю хватку, – він справді зменшив тиск, – щоб тобі було зручніше, але нікуди не піду. Тому просто розслабся і спи.

Вероніка очманіла від такого нахабства. Її губи боліли від чужого напору, в роті було дивне відчуття, від сліз щипало очі, а ця бездушна скотина вирішує, що їй робити і чого не робити.

– Слухай, ти що, по-доброму не розумієш? – Ніка стала закипати. – Я не хочу скандалу, але якщо не відпустиш, то закричу так, що сюди половина готелю насуне і тебе посадять за ґрати за спробу згвалтування!

– Спробуєш відкрити рота – і я закрию його у такий же спосіб, як і до цього, – холоднокровно заявив Ковалевський і схилився нижче. – По правді кажучи, я готовий цим займатися всю ніч... Дай тільки привід! Не хочеш такого повороту подій – веди себе тихо і дай нам обом, нарешті, можливість хоч трохи поспати: завтра важкий день!

– Знаєш, мені страшно навіть подумати, що з тобою відбувається, – вона відкинулася на подушку, щоб бути від нього як можна далі. – Ти ніколи так не поводився...

– І дуже даремно! – усміхнувся Слава. – Тепер дуже шкодую про свою повсякчасну стриманість і нерішучість.

– І що ж буде далі? Навіщо ти все це влаштував?

– Я вирішив не дати тобі можливість зробити те, про що б ти згодом гірко шкодувала, – знизав плечима він. – А решту скоро дізнаєшся...

– «Ти вирішив»?! Вистачить вже вирішувати за мене! – розлютилася Ніка. – Буду я жаліти чи ні – тільки моя справа, не смій мені вказувати! – і справді спробувала закричати.

Славка, як і обіцяв, знову припав до її губ. Ні, гидко не було. Було дивно, мокро і... дуже інтимно. І яким би поганим не був сьогоднішній вечір, погіршувати ситуацію вона не має наміру! Якщо раніше її прикувало до місця здивування, що змінилося переляком, то тепер душу заполонили неабияке обурення і лють.

Вероніка вкусила Ковалевського за губу, і коли він інстинктивно відсахнувся, щосили відштовхнула, а її долоня, що замахнулася для ляпаси, в останній момент трансформувалася в кулак, який і заїхав Славкові в щелепу.

Здається, Слава не очікував такого гонору з боку жертви, тому що спантеличено тер забите місце, хоча нависати над Веронікою не перестав і звільняти не поспішав.

Відіпхнувши його від себе якнайдалі, вона спробувала вибратися з-під чоловічого тіла і вже нагострила коліно, щоб засвітити йому в найчутливіше місце, але він раптом скотився з неї і сів на ліжку, звісивши ноги на підлогу.

– Гаразд, Вероніко, твоя взяла. Скажи, чого ти хочеш? – видихнув він. – Завтра зроблю що завгодно, щоб компенсувати цю ніч і те, що сталося, але зараз ти повинна залишитися тут, не треба тобі туди повертатися.

Ніка відповзла на протилежний край ліжка і теж села. Дихання все ще було задиханим через недавню сутичку, але в ці миті вона відчувала себе переможницею.

– Чого я хочу?

– Так.

– Що завгодно? – уточнила прискіпливо.

– В розумних межах. Зірку з неба дістати не зможу при всьому бажанні, – Славко витер з губи кров і зализав ранку язиком. – Дика кішка, – пробурмотів беззлісно.

Після того, як він її принизив і силоміць поцілував, відчайдушно захотілося принизити його у відповідь, принизити і розтоптати гордість. Цього вимагала ображена душа. Ніка була зла, відчайдушно зла і на нього, і на Пашку, та й взагалі на всіх чоловіків. Пси безсоромні! Нікому не можна вірити! Вважають, що жінкам можна пудрити мізки і майже ґвалтувати, а їм самим потім за це нічого не буде?!

– Тоді хочу... хочу... чоловічий стриптиз! У твоєму виконанні, – примружилася вона. – Зараз, на даху готелю. Думаю, нічний вітерець тобі не зашкодить. І тоді я не піду у ваш номер і тихо-мирно буду спати до ранку і навіть дозволю тобі скористатися Вікіним ліжком, щоб скоротати залишок ночі.

«А як буде весело, якщо тебе, хтива скотина, хто-небудь там застукає за цим заняттям!»

– Впевнена? – уважний погляд темних очей.

– Впевнена, – видихнула зло.

«Ну-ну, подивимося на твоє мляве (а може, ще й волохате) тіло і пофотографуємо вдосталь!»