Глава 10 (1) від 19.05

Спускаючись до холу, Ніка перебувала в радісному нетерпінні. Пашка її вже чекав, проте неподалік від нього топтався Слава, що вже переодягнувся. По суті, речі на ньому були майже такі ж жахливі, як і вдень, тільки кольору іншого. Божечки, та скільки ж у нього цього остраху?! На всі випадки життя, не інакше.

Все відбувалося практично так само, як у середніх класах школи: Паша і Ніка гуляли, а Славко тинявся слідом безмовною тінню. Поступово вона змусила себе перестати звертати на нього увагу. Нехай ходить, де хоче. Он навколо скільки народу, вона ж не смикається від кожного стороннього погляду. Ось і його не повинна помічати. Та й Пашка зробив все, щоб наречена думала тільки про нього та їх прогулянку.

Поблукавши по мальовничих вуличках містечка, вони вирушили до парку розваг, який закривається тільки об 11 годині. Тобто у них маса часу і можна без поспіху насолодитися теплим вечором.

Ретельно вивчивши карту парку, яка висіла на вході, вони розпланували, куди підуть в першу чергу, а куди – навіть носа не покажуть. Вероніка ніколи не любила каруселі, на них її заколисувало. І якими б принадними не були конячки, «що бігали по колу», вона обходила їх десятою дорогою, тому що навіть від одного їх виду починало каламутити. З тих же причин вони з Пашею пропустили більшу частину атракціонів, тому що ті, по суті, були різновидами каруселей.

Зате на поїзді покататися вона погодилася із задоволенням. Яскравий і різнобарвний, він був, звичайно ж, призначений більше для дітей, ніж для дорослих, але вагончики виявилися достатньо просторими, щоб вміщати і малечу, і їх батьків. Ах, як же чудово згадати дитинство, коли вони ось так само розважалися з батьками і вередуючою Ксенією.

Потім вони підійшли до невеличкого басейну, де плавали човники найрізноманітніших форм. Ніка вибрала білого лебедя, Паша чорного, а Слава, який якось непомітно знову їх наздогнав, заліз у дракона. Чи треба говорити, що чорний лебідь і дракон почали таранити одне одного і в запалі сутички мало не перекинули білого лебедя? Відпливши подалі від хлопців, що віришили впасти у дитинство, Вероніка дивилася на прозоре дно басейну, де поблискувала розсип монеток «на щастя».

Вона теж дістала монету і, кинувши через ліве плече, загадала знайти свого судженого. Відчути, поруч він, зустріла його, чи їй це ще тільки належить?

Після «морських» баталій Славка знову кудись запропав, і Ніка з Пашею сиділи на широкій гойдалці під невеликим навісом, поки сонце не стало стрімко опускатися за обрій. Тоді вони поспішили до колеса огляду і, зайнявши червону кабінку, приготувалися подивитися на захід сонця з висоти пташиного польоту.