Глава 9 (1) від 18.05

Слава відсиджувався в затінку, одягнений в широкі легкі брюки і простору сорочку з довгими рукавами, мотивуючи це тим, що у нього чутлива шкіра і він боїться обгоріти, хоча був досить смуглявим. Але найсмертоноснішою деталлю в його образі була навіть не страшна «дідусина» панамка, а сандалі поверх шкарпеток. Ні, на тренінг він, зрозуміло, прийде в своєму безформному костюмі і «при параді», але як можна в інший час так за собою не стежити?!

Ну не дав Бог смаку і почуття стилю, так міг хоча б попросити про допомогу того, хто в цьому розбирається! Того ж Павла, наприклад. Та й у неї самої руки свербіли зняти зі Славки весь цей жах і обрядити в що-небудь нормальне, щоб з ним хоча б можна було спілкуватися, не кривлячись від його виду. Цікаво, як він буде виглядати в «людському» одязі?

Та ще не завадило б щось зробити з волоссям. І ці окуляри... Є ж акуратні оправи, які додадуть ділового та інтелігентного вигляду, а не це щось допотопне. Ні, Ніка зовсім не була схиблена на зовнішності, але якщо вже вони працюють в серйозній компанії, потрібно виглядати відповідно! Може, через це цього й вислали зі столиці, щоб розумом своїм надзвичайним працював, але імідж фірми не псував?!

Завжди такий був, що в школі, що зараз. Правду кажуть, що якщо в однієї людини в чомусь перевага (мізки у нього працюють як треба!), то в іншому обов'язково буде недовага. У його випадку мова йде не тільки про зовнішність, але і про характер. Вік би не бачила і не спілкувалась, та тільки тепер доведеться, і дуже тісно. Особливу «дружність» потрібно показати перед Дятловим, щоб співробітники їх філії виглядали як справжня команда.

Скориставшись тим, що Павла поруч немає, Ковалевський неквапом наблизився, немов хижак, заздалегідь упевнений в успіху полювання. Стало не по собі.

– Браво, ти його зробила! – похвалив він і без запрошення сів поруч. – Вистачило розуму не повестися на хитрощі і самій атакувати.

– Якщо це був комплімент, то тобі не завадило б ще попрактикуватися в цьому мистецтві. В житті придасться, – дівчина знову натягла на себе парео, але виникло стійке бажання прикритися ще й рушником, настільки з приходом Слави стало тривожно.

– Ніка, ти ж не можеш не бачити, що поки була нікому не потрібна, Паша навіть не ворушився у твій бік. Але варто було з'явитися «супернику» – і вуаля, він вже не хоче тебе віддавати. Вдалу ми використали тактику, правда? – він скривив куточок рота в подобі посмішки. – От тільки... чи надовго вистачить його наполегливості? Припустимо, «суперник» втратить до тебе інтерес, що тоді? Залишиться Пашка при своїй думці, не почне спочивати на лаврах? І чи готова ти замість спокійного розміреного життя постійно «тримати його на гачку»?

Дуже гарне питання! Дарма, що поставив його цей гад, який став ненав'язливо так погладжувати її по плечу круговими рухами, ніби малюючи щось на шкірі.

– Ти що робиш? – процідила Вероніка, намагаючись не подавати виду, що щось не так, щоб не влаштовувати скандал.

– Продовжую тобі допомагати, – незворушно заявив цей підступний чортяка. – Дивись, наш наречений знову занепокоївся.

І справді, Паша активно жестикулював і кликав її зануритися.

– Слав, у нас з Павлом скоро весілля, ми з ним збираємося присвятити час один одному і спокійно погулятися перед завтрашнім напруженим днем, тому хоч сьогодні ввечері, будь ласка, дай нам побути удвох, не липни слідом, а! Як друга тебе прошу, – і відступила.

– Впевнений, що цей вечір буде незабутнім! – зронив він дивним голосом і прибрав руку.

– Саме на це я і сподіваюся. А зараз вибач, мій майбутній чоловік насолоджується купанням, і я просто зобов'язана скласти йому компанію, – сказала вона, швидко піднявшись і скинувши парео, і побігла до моря.

Оскільки через синець Дронов не міг вдосталь поплавати (щоб тональник не змився), вони з Нікою плескалися на невеликій глибині, намагаючись не намочити голови. Він обережно бризкав на неї водою, поплескував по плечах (і не тільки) і, здається, намагався вирівняти рахунок. Угу, так вона йому і дозволить! Нічого-нічого, трохи стриманості для благовірного тільки корисно, заодно можна перевірити, наскільки вірним він збирається бути.

Потім Ніка і Паша з компанією хлопців та дівчат грали в пляжний волейбол. Всім було весело, народ сміявся, підтримував або підбивав один одного одного, і тільки пильний погляд Ковалевського, який спостерігав за веселощами з боку, заважав розслабитися і отримувати задоволення на повну.

Здається, Дронов це помітив і запросив Славу пройтися пірсом. Ніка, зрозуміло, вирушила з ними, бо хоч тут і не було сусідів зі сміттєвими відрами, але перекладин, на яких можна, послизнувшись, «випадково» вдаритися, спостерігалося предостатньо.

Хлопці про щось неголосно розмовляли, а дівчина йшла позаду, контролюючи ситуацію. Слово за слово, в повітрі запахло неабиякою напругою. Славко, який ішов з краю, щось сказав і розвернувся до Паші, а той швидким і точним рухом зіштовхнув Ковалевського у воду.

Слава Богу, там було досить глибоко і не спостерігалося каменів. Славка виринув неподалік, паралельно натягуючи окуляри і відпльовуючись, і, затиснувши в руці виловлену панамку, поплив до берега. Одяг напевно заважав, але він потужними гребками долав відстань, яка відділяла його від суші.

– Паш, що це було? – Вероніка поглянула на судженого.

– Здається, тільки у такий спосіб можна було змусити його скупатися, – знизав плечима Дронов. – Він мені ще дякувати буде. Ні, ну дійсно! Сьогодні чудовий день, а Славка тільки по берегу ходить.