Глава 8 (1) від 17.05

Суботній ранок зустрів Вероніку ласкавим сонцем і легким вітерцем, який колисав фіранку біля відчиненої кватирки. Ночувала Ніка в батьківській квартирі: завезла додому речі, які брала з собою, поки жила у Паші, так й в дорогу треба було зібратися. Ну і, зрозуміло, мати з батьком вже три дні не бачили рідну кровинушку і хотіли дізнатися подробиці, що там і як у них було (або не було) з Пашкою. Тут, звичайно, допит почала мама, а тато делікатно відмовчувався в сторонці. Ксюша була звично похмурою і лише презирливо крилива губи. Та що це з нею, справді?

Вставати не було ні найменшого бажання, ще тільки сім, але о десятій годині за Нікою повинен заїхати Паша: добиратися вони вирішили не автобусом, а на його машині. Не хотілося ні від кого залежати, та й можна буде у будь-який час покататися по околицях. Все ж приморське містечко в середині липня – рай для закоханих.

Ех, от би відіспатися за весь тиждень! Проте о дев'ятій довелося відірвати себе від ліжка і відправитися у ванну. Ксю ще спала, використовуючи літо, щоб відпочити по повній, тому можна було не поспішати і спокійно зайнятися собою. Освіжившись, Вероніка вирішила не наносити косметику, тому що в таку спеку (а вдень обіцяли до 34 градусів, і то в тіні), вона все одно ще сто п'ятдесят разів вмиється, але косметичку з собою, звичайно ж, взяла: напевно ввечері вони з Павлом вирушать гуляти, а на побаченні потрібно виглядати на всі сто. Та й завтра на тренінгу треба постати в належному вигляді, а після нього ще й виступати з доповіддю.

За п'яти хвилин до десятої машина благовірного вже паркувалася під під'їздом. Кавалер піднявся до квартири, з легкістю підхопив валізку Ніки, ніби та нічого не важила, а потім вони, немов підлітки взявшись за руки, втекли по сходах (добре, що нога Ніку вже не турбувала). Але мати з батьком не дали їм так просто поїхати і вирушили слідом, щоб сказати «пару слів на доріжку», і в підсумку Паша з Веронікою ще півгодини слухали біля під'їзду напутні промови батьків. Ну дитячий садок, їй богу! Вони ж вже не діти, тим більше майже одружені.

Все ж таки вибравшись з чіпких ручок мами (Пашу вона чомусь обіймала з особливим завзяттям), майбутнє подружжя сіло в машину і, помахавши на прощання, покотилио по дорозі. Ура! Тиша, свобода... і можливість ще трохи поспати, поки коханий за кермом, а водить Пашка обережно.

От тільки чому весь час ніби відвертається і не знімає сонячних окулярів? Воно і зрозуміло, ще ранок, а сонце сліпить, але все одно відчувалася в його поведінці якась напруженість. Вероніка дуже добре знала благовірного, щоб це пройшло для неї непоміченим.

– Па-аш, щось сталося? Не виспався? – почала вона здалеку. – Та ні, спав як убитий, після такого-то тижня, – безтурботно відгукнувся хлопець.

Ніку продовжували гризти підозри:

– А очі чого ховаєш?

– З чого ти взяла? – відмахнувся він. – Сонце заважає, ти ж розумієш ...

Деякий час вони їхали мовчки, а потім зупинилися на світлофорі. Дронов відвернувся ще сильніше, з підвищеним ентузіазмом вивчаючи вид за вікном. Чим його увагу привернув дитячий майданчик, було абсолютно незрозуміло, а напруга в тілі, здавалося, посилилася.

– Па-аш, я тебе сто років знаю. Що трапилось?

– Та не сталося ні ...

– Ох нічого ж собі! – вона, розгорнувши коханого до себе, стягнула з його обличчя окуляри і побачила під лівим оком немаленький такий синець. – Це звідки?

– Та нічого особливого, сусід дверима огрів, – скривився Павло, знову надягаючи окуляри і рушаючи з місця. – У мене вчора був невдалий день, тільки і всього... Підійшов ввечері до під'їзду, тільки зібрався зайти, як телефон запілікал. Поки на нього відволікся, Макарич двері відчинив (сміття якраз виносив), ну і уважив. Не знаю, як я там такий гарний буду, але їхати-то треба.

– Він там хоч живий? – співчутливо поцікавилася Ніка.

– Хто? – Пашка знову напружився.

– Сусід твій, хто ж ще ?! Ти його не пришиб від досади?

– Та так, спробував ... Але він став відром для сміття відбиватися, так що я кинув цю безглузду затію, – вперше за ранок на його обличчі з'явилася якась подоба усмішки.

– А-а, ну якщо так ... Відро для сміття – це вагомий аргумент ... – хмикнула вона, не повіривши судженому ні на йоту.