Глава 7 (3) від 16.05

Наступні три дні були дуже напруженими. Доводилося поєднувати щоденні обов’язки, підготовку до відрядженні і розробку презентації та доповіді для змагань з командою «Б». Як не дивно, в цей раз Пашка взявся Ниці допомагати, і вони на пару виконували свою частину роботи. Сидячи вечорами в його квартирі за ноутбуками, жваво обговорювали недоліки і переваги того чи іншого слайду, радилися, які картинки доречніше використовувати, і добирали фрази, які б «продавали» товар якнайкраще.

Жодної сторонньої жінки за цей час в квартирі Павла не з’явилося. Це було незвично, але він ці дні ніби й не потребував випадкових подружок. Невже ненаглядний все ж всерйоз сприйняв слова Ніки, що вона зажадає від нього вірності? Чи це так, тимчасове затишшя?

Як би там не було, Вероніка насолоджувалася цими днями. Все відбувалося практично так, як вона собі уявляла: вони з Пашею разом працювали над проектами, вона залишалася у нього на ніч, вони разом снідали і їхали на роботу. Така собі тиха сімейна ідилія. Хіба що Дронов не робив в її бік ніяких намірів і навіть віддав їй спальню, а сам спав у вітальні на дивані.

В принципі, Ніка ясно дала йому зрозуміти, що поки не повірить у щирість майбутнього чоловіка, до тіла не допустить, так що правильно і логічно, що він до неї не чіплявся. Правда, пару раз Пашка все ж жартівливо поцілував її в щічку, але це тільки додало відносинам особливу родзинку.

Бути для коханого не «тілом» на одну ніч, але особистістю, ось чого їй хотілося. Бо тіл у його квартирі перебувало чимало, але жодне не затрималося довше, ніж до ранку. Зараз Дронов був попереджувальним і уважним, і проводити час з ТАКИМ Пашею Вероніці було дуже приємно.

– А ти сьогодні розмовляла уві сні, – ніби між іншим зауважив Пашка у четвер під час обіду, коли вони зазвичай сиділи втрьох на офісній кухоньці. – Бурмотіла щось...

Ніка зніяковіла і закашлялася, мало не захлинувшись чаєм, настільки несподіваною і недоречною була ця заява, а наречений тут же почав дбайливо поплескувати її по спині. І в цей момент щось виразно хруснуло. Як виявилося, пластикова ложечка, якою Слава ласував йогуртом, переламалася навпіл, і тепер сиротливі половинки лежали на столі поруч з його стиснутою в кулак долонею.

Та що Пашка робить? Навіщо при Ковалевскому сказав? І взагалі, нічого вона уві сні не розмовляє, він все вигадав. Та й звідки йому знати, якщо вони сплять в різних кімнатах?! Або він навідувався вночі до спальні? Ну так, це його територія, може, потрібно було у шафі щось узяти, але все одно... Від думки, що Паша бачив її сплячою, зробилося якось...

– Слав, я останнім часом помітив, що ці ложки стали такі тендітні, – сказав Дронов як ні в чому не бувало. – Так, дівчача забава. Тому у нас з Нікою парні ложечки, вона сама обирала у відділі посуду. Ти б собі теж прикупив.

– Я врахую цей момент і виправлю ситуацію найближчим часом, – промовив Славко, піднявся, викинув недоїдений йогурт в урну і вийшов у коридор.

І хоч він нічого такого не сказав, але Вероніці здалося, що фраза прозвучала якось двозначно.

– Пашка, ти чого? – накинулася на нього Ніка, варто було їм залишитися удвох. – Коли це я розмовляла уві сні?

– Так вчора біля ноутбука задрімала, коли я чай робив, – відгукнувся він. – Приходжу, а ти щось стогнеш і супишся. А що такого?

– Що такого?! Я не хочу, щоб подробиці мого особистого життя ставали надбанням громадськості!

– Ну вибач, більше не буду, – примирливо сказав Пашка і простягнув їй свій йогурт. – Забирай в якості вибачень.

Ніка тільки пирхнула. У підсумку вона ображалася до вечора, але потім пробачила, бо треба було доробляти презентацію, а возитися з нею на самоті до середини ночі бажання не було.

А вранці в п’ятницю Ковалевський, який був делегований від групи «Б», вагомими аргументами і майстерними мовними зворотами вщент розгромив групу «А» на чолі з Дроновым, вкинувши в подив і свою команду, і команду суперників, і навіть керівника. Таке з Пашкою було вперше, і, здається, він не знав, як поводитися в подібній ситуації, але тримав обличчя і навіть привітав опонента, знизавши того руку. Рукостискання вийшло якимось занадто довгим і напруженим, при цьому хлопці втупилися один в одного поглядами, та і взагалі виглядали як два бійцівські півні.

І чи треба говорити, в якому шоці була Ніка, коли ближче до вечора Сергій Анатолійович безапеляційно заявив:

– Святослав у нас хоч і новий співробітник, але перспективний, тому йому буде корисно поїхати з вами. Так що завтра вирушите втрьох.

Вероніка спочатку подумала, що недочула, але по задоволеному обличчю Славки побачила: ні, вона все правильно зрозуміла.

Я-а-а-ак?! За що?! Це ж повинна була бути поїздка на двох, їх передвесільна подорож! Навіщо там третій?! Та ще й цей! Ні, ну як так можна?! Чому? За які гріхи?