Глава 7 (1) від 16.05

У понеділок на вранішній нараді шеф оголосив чергове змагання між командами «А» і «Б».

– Починаєте завтра. Матеріали, необхідні для підготовки, сьогодні до вечора будуть надіслані вам поштою. На всі приготування даю три дні, а вранці в п’ятницю продемонструєте, у кого що вийшло.

Отже, цього разу обом командам дадуть один і той самий продукт, і яка найкраще представить його, та й переможе. Багато чого буде залежати від презентації і від того, наскільки добре у доповідача буде підвішений язик. Група «А», зрозуміло, виставить Пашу, а ось кого делегує група «Б»?

«Сподіваюся, не того, кого я думаю?!»

Ніка ходила вже набагато вправніше, лише злегка припадаючи на хвору ногу (і то, коли ніхто не дивився), але все одно краще не перепрацьовувати, тому вони з Павлом вирішили нікуди не виходити і замовили обід в офіс. Як не дивно, Слава теж залишився і по-господарськи розвалився на одному зі стільців їх імпровізованої кухоньки, порушуючи усамітнення майбутнього подружжя.

І тут раптом Паша приземлився на сусідній стілець і ляснув Ковалевського по плечах:

– Ну що, друже, можеш нас привітати: ми з Нікою вирішили одружитися. Слав, тільки тс-с-с, інші поки не знають.

Якщо б у цей момент у Вероніки що було в руках, вона неодмінно б це впустила. Або запустила в Пашку. Ну от навіщо сказав? Вони ж ще нічого не вирішили! Намацавши стілець, вона абияк опустилася на сидіння, тому що в ногах з’явилася зрадницька слабкість. Слава зціпив щелепи, і стало зрозуміло, що говорити йому не було не варто, хоча ще зовсім недавно Ніка мріяла кинути цю знаменну новину йому в обличчя.

У Ковалевського задзвонив телефон, і він, глянувши на екран мобільного, швидко вийшов. Скориставшись його відсутністю, Вероніка насіла на благовірного.

– Паша, що це було?! Навіщо ти йому сказав?

– Славкові можна, він же наш друг, – знизав плечима Дронов, однак виглядав при цьому не таким безтурботним, як зазвичай.

– Твій друг, Паш, твій, не мій, – стояла на своєму вона. – Скажи, ти і далі будеш один приймати рішення за нас обох?

– Нік, ну вибач. Але тут особливий випадок... Більше ні-ні, тільки порадившись з тобою, – і блискавично чмокнув в щоку.

«І що це значить? Який такий особливий випадок?»

Але на роздуми часу ніхто не дав, тому що, обернувшись, вона побачила Славу, що стояв на порозі. Хлопець після невеликого коливання знову сів на стілець і забарабанив пальцями по столу.

А потім зателефонували Паші. Вилаявшись, що клієнти і під час перерви не дають спокою, він вийшов у коридор, але двері не закрив. Більш того, розмовляючи, не спускав очей з тих, хто залишився на кухні.

Ніка мовчала й чекала, коли повернеться улюблений. Славко теж нічого не говорив, але явно помітив у неї на пальці перстень і застукав по столу ще інтенсивніше. І тут його прорвало.

– Бачу, наш Паша все-таки зробив рішучий крок. Можливо, ти хочеш, щоб я тебе привітав, мовляв, не дарма стільки років терпіла його гулянки.

– Вже не хочу, – чесно зізналася вона. – Хоча ще вранці у мене було таке бажання.

– Знаєш, я б і справді міг побажати вам обом щастя та іншої лабуди, але... ти впевнена у своєму виборі? – стук по столу припинився. – У Пашки не було суперника, йому не потрібно було за тебе боротися. Ти не думаєш, що він занадто легко тебе отримав? Щось я не відчуваю з його боку такого вже великого кохання. Він взагалі намагався тебе завоювати або просто прийшов на готове?

Хотіла б Ніка сказати, що так, боровся, і навіть дуже, але... чого не було, того не було.

– Слава, не хочу бути грубою, але це не твоя справа, – нарешті відповіла вона.

– А хочеш перевірити його почуття? – раптом запитав хлопець і подався вперед. – Змусити ревнувати? Відчути себе жінкою, яку бажають?

– А ось хочу! Тільки ти тут яким боком? – вона склала руки на грудях і озирнула його скептичним поглядом.

– Дуже навіть прямим. Полоскотимо нерви твоєму благовірному? – запропонував він.

– Ти, начебто, добре мене знаєш, тому також має знати, що подібні виверти мені не до смаку, – сторопіла Ніка від його нахабства і кинула нервовий погляд на Пашу, який, примружившись, наглядав за ними обома.

– Ой даремно. Може, все-таки спробуємо? – продовжив цей змій-спокусник. – Ну зізнайся, ти ж хочеш його завоювати? Хоча б самій собі зізнайся.

– Ти на себе в дзеркало давно дивився? – не втрималася вона. – Якщо до кого він ревнуватиме, то вже точно не до тебе.

– У-у, я думав, тобі важлива внутрішня краса, а ти, значить, як всі? – і заграли жовна на вилицях. – Симпатична обгортка важливіше змісту?

– Знаєш, у тебе і обгортка невдала, і зміст не дуже, – вколола Ніка. Ні, ну а що він хотів почути після того, як третирував її стільки років?!

– Ох, Вірунчик, з вогнем граєш... – видихнув Ковалевський. – Мені нічого не варто зруйнувати весь цей ваш весільний фарс. Але якщо перестанеш говорити мені гидкі словечки, можу допомогти перевести ваші стосунки на новий рівень.

Вероніка озирнула його підозрілим поглядом: