Глава 4 (3) від 14.05 (вечір)

– Нік, ти точно не хочеш з’їздити до лікарні? – дбайливо поцікавився Павло, коли влаштовував Вероніку на задньому сидінні. – А раптом там щось серйозне? – він розгорнув її боком і підклав під спину кілька подушок. – Витягни ногу.

Ніка знову здивувалася такій турботі, а в голові майнула зрадлива думка, що треба було їй і раніше дозволяти собі хворіти, якщо в якості компенсації можна отримати такий чудовий догляд.

– Не треба в лікарню, все добре, – відмовилася вона. – Набряклості немає, та й зараз майже не болить.

– Ну так, ти ж знеболювальне вже два рази пила.

– Я не перший раз ногу тягну. Паш, поїхали краще додому: втомилася сьогодні, та й спала замало.

– Ну-у, не гарантую, що ти сьогодні вночі зможеш виспатися... – загадково промовив він.

Машину Паша вів акуратно, розмову підтримував охоче, але раз у раз поглядав на Ніку в дзеркало, а вигляд при цьому був якийсь... таємничий, чи що.

– Паш, що таке? – не витримала вона.

– Ти про що? – відмахнувся він.

– Па-аш, я тебе не перший рік знаю. Що відбувається? – наполягала Ніка. – Та й з ким ти так довго розмовляв по телефону, коли я зараз звіт доробляла?

Хлопець глянув скоса, здається, зрозумів, що його незмінна помічниця не відстане, і зізнався:

– Я розмовляв з мамою. Сьогодні ввечері мої батьки завітають до твоїх.

– Н-навіщо це? – серце чомусь прискорило свій біг.

– Ось зараз приїдемо до тебе – і дізнаємося, – посміхнувся він, дуже задоволений собою: начебто, і заінтригував, але не розкрив карти.

Ніка жила з батьками і молодшою сестрою, а родина Павла мешкала майже по сусідству, через будинок всього. Тому вони з самого дитинства і проводили вільний час на тих самих ігрових майданчиках, ходили в той же садок, а потім і школу. Квартира, яку знімав Пашка, щоб мати можливість вести особисте життя, теж знаходилася недалеко, хвилин десять пішки, щоб Вероніці не доводилося їхати до нього через усе місто.

Хлопець припаркувався і, підхопивши Ніку на руки, поніс до під’їзду, обережно заніс всередину, а потім пішки піднявся на п’ятий поверх.

– Не втомився? – занепокоїлася Ніка, подзвонивши у двері.

– Ображаєш! Я що, даремно до тренажерної зали ходжу?! – самовдоволено посміхнувся улюблений, майже не захекавшись.

Двері відчинила Ксю, сестричка Ніки, що якраз закінчила третій курс.

– О, навіть так? – хмикнула вона, даючи їм дорогу. – Наречений вже носить наречену на руках?!

– Привіт, Ксюха! – привітав її Паша. – Що там, мої вже у вас?

– Ага, нещодавно прийшли. У залі сидять, зараз чай будемо пити.

– Чудово! – просяяв Пашка. – Значить, ми вчасно.

– Ма-ам, па-ап, вони прийшли! – крикнула сестра і пішла на кухню.

Почулися кроки – і старше покоління Корольових і Дронових визирнуло у коридор.

– Дядьку Вікторе, тітонько Соню, добрий вечір! – привітався Паша з батьками Ніки, так і не спустивши її на підлогу.

– Тітонько Олю, дяденько Дмитро, вітаю! – посміхнулася Вероніка Дроновым.

– О, а ви що, вже того? – батько Пашки пограв бровами.

– Ой, це я ногу сьогодні пошкодила, – швиденько пояснити Ніка, не на жарт зніяковівши, і спробувала сповзти вниз.

– Стояти! – скомандував коханий і посадив її на невеликий стільчик, що стояв недалеко від входу. – Сьогодні твоїми ногами буду я, – він допоміг їй роззутися, роззувся сам і, підхопивши на руки, відніс у ванну, де вони разом вимили руки.

– Слухай, незручно перед рідними, давай я сама... – почала було Вероніка.

– Не хочу, щоб тобі стало гірше, – категорично сказав він. – Чи тобі не подобається «кататися»?

О-о-о, Вероніці ще й як подобалося, вона про це так довго мріяла, але чомусь вся ця ситуація виглядала дивно.

Дозволивши віднести себе у вітальню, Вероніка з подивом побачила, що кімната святково прикрашена. Так, що відбувається? Сьогодні якась важлива дата, а Ніка випадково забула?

Батьки вдоволено переглядалися і розливали по чашках чай, Ксенія флегматично втупилася у смартфон, але відчувалося: те, що відбувається, їй не подобається. Дронови ж взагалі сяяли і про щось тихо перемовлялися. Вероніка вже не знала, що й гадати. На столі стояли мамин пиріг з персиками, торт та шампанське, значить, привід для свята серйозний. Поки мама розкладала по тарілках солодощі, Ніка вже сто разів прокрутила в голові найбільш ймовірні і неймовірні версії. Батька підвищили? Дядьку Діму підвищили? Ксю знайшла роботу? Хто-небудь виграв в лотерею?

– Па-аш, щось мені тривожно, – не витримала вона. – Що відбувається?

– А відбувається, Нікуся, те, що давно мало статися, – розквітла в усмішці мама Павла. – Наші сім’ї нарешті породичаються!