Глава 3 (2) від 14.05 (день)

Прозорий гель холодив шкіру і пах м’ятою. Дотики чоловічих рук були м’якими і обережними. У перші миті Вероніка очікувала, що Слава спеціально намагатиметься зробити їй боляче, тому приємно здивувалася такій делікатності. Ну от може ж, якщо захоче! Шкода тільки, що нормальним він буває дуже рідко, та й то не під час спілкування з Нікою.

– Ти як, Принцеса Несміяна? – піддражнив беззлісно. – Жива? На стінку лізти не хочеш?

– Якщо продовжиш робити так, як зараз, то й далі не захочу, – відповіла вона. – У тебе добре виходить.

– От і чудово, – Славко посміхнувся. – А то зіскрібай тебе потім від стін та віддирай від стелі. Тут без драбини ніяк.

– Так, годі блазнювати, не в школі.

Слава набрав в долоню ще трохи гелю і рушив по нозі вгору:

– Ой, хтось тут сидить і удає з себе занадто дорослу, а сам, наче цуцик, бігає за тим, хто цього навіть не цінує. Ні, ну серйозно: чи розбіглися б зовсім, чи зійшлися б, а так...

– Ти мені зуби не заговорюй! – гримнула вона. – Куди тягнеш руки?

– Ну так тобі в ікру теж віддає, – сказала ця хитра морда, нахабна рука якої вже підбиралася до коліна, викликаючи озноб і дивне тремтіння.

– Вже не віддає. Закінчуй! – насупилася Ніка і спробувала забрати ногу.

– Куди зібралася? – Славко не пустив, утримав акуратно, але наполегливо. – А як же перев’язка? Тільки нехай спочатку гель вбереться.

Так вони і сиділи в двозначній позі. Вероніка не знала, куди подіти очі, і одночасно жалкувала, що зараз з нею не Паша.

– Ну як, вбралося? – нарешті скоса глянула вона.

Хлопець відкашлявся й трохи хрипко відповів:

– Кхм, вбралося. Робимо перев’язку?

– Робимо, – кивнула рішуче, хоча в цей момент із задоволенням опинилася б на іншому кінці кабінету.

І Слава, піднявши її ногу, подув на хворе місце, як би остаточно підсушуючи гель, а потім став повільно намотувати на щиколотку еластичний бинт, поперемінно цікавлячись, чи не занадто туго. Туго не було, і слабо теж. У нього виходило саме так, як треба. Цікаво, де він приноровився робити перев’язки?

Біль потроху вщухав. Чи таблетка подіяла, чи гель, але вже можна було думати про щось інше, крім неприємної пульсації, а апетитний запах нікуди не подівся. Плив кабінетом, заповнюючи собою весь простір.

– І що ти там з їжі таке смачне приніс? – не витримала Ніка.

– О, це я собі слоєчки з м’ясом взяв, – він закріпив бинт і зі всілякими пересторогами надів на Вероніку туфельку, яку сам же нещодавно зняв. – Побачиш, які вони соковиті, – теж захочеш. Я навіть скажу, де їх купив, ти ще встигнеш збігати.

– Угу, на одній нозі. Знову блазнюєш?

– Гаразд, гаразд, вмовила, – зітхнув «доктор», – нагодую тебе, хвора ти наша. Сили немає дивитися на дівочі страждання.

Вероніка звела очі до стелі: невиправний!

– Тільки мені б спочатку... ну ... в дамську кімнату, – пробурмотіла вона. – Та й тобі б руки після гелю помити.

Слава швидко піднявся.

– А ось це вірно! А ось це правильно! Мені труїтися не можна: ще не всю кровиночку у тебе випив.

Він знову підхопив Ніку за талію, притиснув до свого боку і поніс. І звідки стільки сили? Сам весь твердий, ніби з металу. Або це всі чоловіки такі? Завжди ж був щуплим і худим, а зараз і не розбереш в цьому позбавленому смаку лахмітті. Але, треба віддати йому належне, пахло від Слави приємно. Нічого понад міру, просто легкий аромат, який ледь-ледь лоскотав ніздрі.

І чого він ходить як клоун який? Зробив би нормальну зачіску, одягнувся як личить... Дивишся, і дівчина б з’явилася. Хоча стоп, а чому це вона вирішила, що він самотній? Тому, що в школі у нього нікого не було і вона вже просто звикла до такого стану речей? Або через його непрезентабельний вигляд? Так дівчата різні бувають, може, комусь ТАКЕ і подобається.