Глава 1

Чи легко забути перше кохання? Хтось скаже, що неможливо і воно завжди буде жити в серці. Хтось – що воно зазвичай не буває щасливим. Хтось – що це почуття нічим особливим не відрізняється від наступних закоханостей. Ну а Вероніка Корольова вірила, що її перше кохання неодмінно буде єдиним і щасливим. І нічого страшного, що предмет мрій не звертає на неї жодної уваги. Зрештою, будь-якого чоловіка можна завоювати, треба тільки знайти правильний підхід. Поки що їй це не вдалося, але це тільки поки що. Взагалі-то вона могла бути досить норовливою... зі всіма хлопцями, крім НЬОГО. Тому що саме ВІН утілював у собі усі її дівочі мрії і бажання.

Власне, чи можна звинувачувати Павла Дронова, що в дитячому садку він не цікавився дівчатами?! Так майже всі хлопчики у тому віці віддавали перевагу іграм з іншими хлопчаками. І вже точно не його провина, що Ніка, сидячи біля пісочниці і притискаючи до грудей ляльку, дивилася на нього і мріяла, щоб він покатав її на гойдалці. І, звичайно, він зовсім ні при чому, що в університеті, куди вступила слідом за ним, вона сама захотіла стати заступником старости, щоб допомагати йому на посаді старости, взявши тим самим на себе мало не половину його обов’язків.

А що стосується школи... О-о-о, в школі всі дівчата мріяли дати йому списати. Була серед цих стражденних і Вероніка. Але хоча б тут вона виявилася королевою удачі, тому що він завжди списував саме у неї. І зовсім не варто уточнювати, що це траплялося через те, що Ніка сиділа якраз за ним і у них був один варіант на контрольних і самостійних. Головне – Пашка відчував у ній потребу, і поступово з контрольних це переросло в списування домашки і поширилося навіть на написання рефератів і курсових в універі. Чи могла вона мріяти про більше?!

А те, що паралельно він міняв дівчат як рукавички... Ну, така його чоловіча природа. Та й було б дивно, якщо б високий русявий красень з лукавими бурштиновими очима не привертав представниць протилежної статі. Зате після кожного загулу він повертався до неї, своєї вірної Ніки, яка вислухає, зрозуміє, підкаже... і за кілька безсонних ночей допоможе написати диплом.

Так чи треба казати, якою щасливою вона була, коли після закінчення ВНЗ на розподілі її покликали у ту ж фірму, що і Павлика?! Потрапити з ним до однієї компанії і продовжувати залишатися його вірною тінню... Що може бути краще?! Ось і Вероніка думала, що нічого, тому з ентузіазмом стала його правою рукою, по суті, виконуючи частину його обов’язків. Нічого-нічого, її час ще настане!

Зрозуміло, що все це сарказм, і насправді Ніка зовсім не була щаслива від такого стану речей. Як і переважна більшість жінок, вона хотіла нормальну родину і вірного чоловіка, який буде допомагати і підтримувати, а не сидіти на шиї.

«На все потрібен час!» – заспокоювала вона себе.

Скоро Пашка усвідомить, як йому з нею пощастило, припинить тягати в будинок випадкових пасій – і у них трапиться довгоочікуваний перший поцілунок, а потім і перший раз, якого вона чекала так довго, із завмиранням серця уявляючи, як все буде. Так, це станеться скоро, дуже скоро...

«Ех, скоріше б!» – подумки звернулася Ніка, пробираючись повз порожні пляшки в спальню коханого.

– Пашо, Па-ашо, – покликала вона пошепки. – Час снідати, а то на роботу спізнимося. Павлику! – додала голосніше.

– Пашулю, хто це? – капризно проспівав сонний жіночий голос. – Що їй треба?

На ліжку заворушилося щось незрозуміле, закутане у ковдру. Коли копирсання припинилося, погляду Ніки постало оголене жіноче стегно, закинуте на міцне чоловіче, і витончена дівоча ручка, яка щось намацувала під покривалом. Темні кучері незнайомки були скуйовджені. Навіть не бачачи її обличчя, Вероніка була впевнена, що та була гарною кралею.

Так, з роками нічого не змінюється: один і той самий типаж. Пашка любив милих темноволосих красунь, тобто дівчат, які були абсолютною протилежністю повненької білявки Ніки. І нехай до закінчення школи їй вдалося позбутися від зайвих кілограмів і зараз вона виглядала дуже непогано, але завоювати серце коханого все одно ніяк не виходило.

«Нічого-нічого, все у нас з ним буде, ще не вечір!» – заспокоювала себе Вероніка, раз за разом випроваджуючи з його квартири і з його ліжка чергову подругу на ніч. Де він їх знаходить в такій кількості?

– Щ-що? – пролунав не дуже адекватний голос Пашки, адресований сусідці по ліжку. – А ти ще хто?

– Пашулю, так ми ж учора... – почала його нічна подруга.

– Нічого не пам’ятаю, – чоловіча рука відкинула ковдру, і Ніка поспішно відвернувся, щоб не бачити того, через що проводити самотні тужливі вечори стане ще важче. – О, Ні-іко. Що, вже час збиратися?

– Так, Павлику, вже час. Чекаю на тебе на кухні, сніданок ось-ось буде готовий, – швидко промовила вона і вислизнула з кімнати.

Ні, Вероніка, напевно, ніколи не звикне, хоча це був вже регулярний ритуал. Вставати ранесенько, приходити до його холостяцької квартири, будити, готувати йому сніданок, прибиратися після чергової «веселої» ночі і їхати разом в компанію, де... правильно, виконувати левову частину його роботи, поки він фліртує з клієнтками. Ось уже дев’ять місяців вони працюють разом, і весь цей час вона єдина дівчина, що завітала до його квартирі більше, ніж один раз. Чи це не успіх?! Нехай таким своєрідним способом, але він підпускав її (тільки її!) до свого особистого життя, так чи варто скаржитися?!

– Ох-х, голівонька моя, – Пашка, який пришкандибав до кухні, вигляд мів далеко не блискучий, що тільки підтверджувало бурхливо проведену ніч. – Ця якась настирлива виявилася, ледве випровадив.