Розділ 24. Роман

— Ти це серйозно зараз? — спитав я в порожнечі.

Бо вона вже вийшла і на ліфті шурхнула. Примусила мене скасувати зустрічі, а щойно всівся лікуватись — зібрала манатки, помахала ручкою і звалила.

Та можна ж подивитися з іншого боку: я вільний. Не лише від її присутності, а й від роботи, хоч і несподівано. Можна, наприклад... сидіти в тиші. Або згадати давні часи і навести шороху у клубі, у галасі.

Друге не вийде, бо на порозі з'явилася нова медицина — то ось ти яка, Світлана Василівна. Так і вгадав би ім'я, побачивши. Без червоного плаща, взагалі без плаща — не лазить у верхньому одязі біля хворих, значить. Лише бездоганно випрасуваний, аж стоячий, білий костюм, зібране додатковими невидимками волосся і погляд, як на зламану ляльку, якій зараз пришиватиме руку наживо. Дуже професійна. Дуже ввічлива.

— Доброго дня. А чому ми не в ліжку? — якщо вона теж почне спокушати мене гарненькими укольчиками, я завию.

— Я в ліжку, — відповів я, не зрушивши з крісла.

І не думала сперечатись. Кивнула, мовчки підійшла до столика і почала викладати свій арсенал. Шприци, ампули, системи. І здоровенна гумова груша. Отже, Сюрприз не збрехала — її заміна реально озброєна і готова до радикальних методів.

Дратувало усе. Запах стерильності, наче вона милася в хлорці і витиралася спиртом. Правильність, згода, навіть невидимки. Я не хотів лікуватися у Світлани Василівни.

Вона окинула поглядом спальню:

— А де штатив для крапельниці?

Мовчки кивнув на торшер, і вона несхвально підібгала губи, докірливо хитнула головою. Здається, я створив проблему Сюрпризу з її винахідливістю. Вішати медичні препарати на дизайнерські меблі у Світлани Василівни в плани не входило.

— Я спущуся у медкабінет. Принесу нормальне обладнання, — повідомила вона і вийшла.

Я й не зчувся, як вже набрав номер лікаря:

— Едуарде Лаврентійовичу, — почав я. — Ми домовлялися, що медперсонал буде невидимим. Як це можливо, якщо мені щоразу доведеться запам'ятовувати нові імена та обличчя?

— О, пане Харитончик, ми це владнаємо! — радісно заторохтів ескулап. — Попередня медсестра взяла відгули. Приписуємо до вас єдину Світлану Василівну на весь строк!

— Поверніть мій сюрприз! — гаркнув я без додаткових прелюдій.

— Що-о-о?! — розгубився той, і я уявив, як він кліпає за товстими окулярами.

— Мені потрібна попередня медсестра. На весь строк. Інакше мій комфорт буде порушено, і ви не виконаєте угоду.

І натиснув відбій. Сказано достатньо.

***

Вона з'явилася вже надвечір. У сірому пальті, в якому теж виглядала чудово. Не знаю, чого я чекав, але відстороненість, з якою поставила валізку і почала розставляти штативи та інші прибамбаси, неприємно вразила. Антоніна була набурмосена, як грозова хмара.

— А де «добридень»? — поцікавився я.

— Бачились вранці.

— Антоніно Мороз, щось ви не надто веселі.

— Я вас лікую, а не розважаю, — відрізала, брязкаючи ампулами.

О, ще й як розважаєш.

— Ну навіщо мені друга похмура жінка за день? У мене ж бо-бо, забула?

Вона різко обернулася.

— Я вам не клоун.

Було щось серйозне. Я подався вперед.

— Кажи, що не так.

Вона задумливо зиркнула, зважуючи, чи вартий. Ризикнула:

— Ви розумієте, що в неї троє онуків? Що вона тягне усю сім'ю?

— І?

— І якщо через вас в неї заберуть ВІП-пацієнтів, бо вам, бачте, не догодиш, зарплата впаде у рази!

Тю.

— Не приберуть, — спокійно відповів я.

— З чого це ви так певні? — аж задихнулася від обурення.

Я набрав ескулапа і поставив на гучний зв'язок.

— Все гаразд, пане Романе? — занепокоєно озвався той.

— Так, Едуарде Лаврентійовичу. Щодо Світлани Василівни. Вона — скарб у вашій клініці. Бездоганний професійний працівник. Жодних претензій не маю, навпаки, вважаю, жінка заслуговує на премію.

— О-о-о... а-а-а... звісно, пане Романе, я саме збирався виписувати премію!

— Вона навіть не називала мене Харитоном, — додав я, скосивши очі на Антоніну, і відключився.

Вона стримувала сміх. Ледве-ледве.

— Що? — запитав я.

Ковтнула повітря, щоб не пирхнути, моя весела медсестра.

— Нічого.

— От і добре.

Я підійшов до вікна, визирнув крізь товсті штори. Було вже темно.

— До речі, — спитав, не обертаючись. — Сьогодні який день?

— Понеділок, — машинально відповіла вона.