Розділ 18. Тоня

Розчин у крапельниці закінчився. Гуля, що перетворювала це досить приємне обличчя з правильними рисами на страхопуда, стухла, хоча я дала йому різних відтінків то там, то тут. Уві сні цей похмурий контужений мужик виглядав просто як людина, якій добряче дісталося ні за що ні про що.

Так, досить розглядати сплячого пацієнта.

Я зазирнула за важку штору — вже сіріло. Ого, ось чому очі злипаються і так хочеться десь скрутитися і подрімати. Я вийшла у вітальню, трохи причинивши двері і дослухаючись до його рівного дихання. Можна й собі покуняти, поки Харитон дивиться уві сні кольорові мультики.

Я скинула кросівки, залізла з ногами у величезне крісло і одразу ж задрімала тим самим сном, крізь який почуєш навіть непрохану муху, що залетить до пацієнта.

Так я почула й кроки за товстими дверима. Приглушені темним художнім паркетом — але на шпильках, тому все одно чутні. Хтось іде сюди, більше ж нікуди на цьому поверсі.

Геп-геп-геп.

Той, на шпильках, мав, мабуть, добрячі кулаки, що так гримав. Або повний заряд злості.

Я кинулася відчиняти і гримати, поки не розбудили мені пацієнта. Відчинила, розкрила рот — і закашлялася. Спершу подумала, що на мене влаштували газову атаку, вкрали весь кисень і мені кінець. Потім потроху розібрала той штин, що увірвався попереду гості. Смерділо так, наче пані збиралася труїти тут тарганів своєю присутністю. Хіба можна самій вижити в оточенні такої хмари важкого аромату?

Витерши сльози від кашлю і різкого запаху, я все ще від дверей дивилась, як у номері бігає ефектна білявка, встигаючи побачити все за три секунди і явно не знаходячи очікуваного.

Тоді озирнулася на мене і зупинилась. Зміряла мене максимально зневажливим оглядом з голови до п'ят і назад. Тоді з огидою скосилася на мій плащ на кріслі, я думала, вона на нього плюне. Але стрималася і знову глянула на мене з якимсь тріумфом.

— Ясно, — процідила вона, гидливо кривлячи пухкі губки. — Значить, Ярий тепер поставляє моєму чоловіку рольовий ескорт?

— Умм? — я не зрозуміла ні слова. Здавалося, вона проти мене щось має.

— Давно тут працюєш? — спитала вона.

— З вечора, — чесно відповіла я. — І забирайтесь, доки я не закінчу роботу.

Зрештою мені набридло її вороже ставлення, і я не збиралась це терпіти. У мене пацієнт, а її дух отруйний.

— АХАХА! — косплеячи демона з аніме, голосно пробасила вона. — То дружина має зачекати, поки ескорт виконає свою роботу?

Кого це вона називає ескортом? Якого біса?

— Пані, ви помилилися палатою, — геть забувши, що тут не палати, чітко сказала я. — Забирайтеся.

— Ти... ти що собі дозволяєш, дешевко?! — задихнулася від обурення чи від свого запаху жінка. — Я приїхала до свого чоловіка! А ти хто така?

Ставало зрозуміліше. Це та сама дружина, яка вже не дружина, про яку мене окремо попередив Едуард Лаврентійович. Оце так, я трохи влипла. А вона мене має за повію, здається.

— Я медсестра, — спокійно сказала я. — Доглядаю пацієнта, і ніхто його не потурбує.

Вона на хвилину замислилась, але вочевидь була людиною дії, а не роздумів.

— Я забираю його в іншу лікарню! — вигукнула вона і рвонула до прочиненої спальні, але я була швидша і стала в проході намертво, вчепившись в одвірок з обох боків «зірочкою» Я, може, й не богатирської комплекції, але стійку тримаю залізно. Недарма мене сюди прислали.

— Стояти, — рявкнула я. — Пан Харитон у медичному сні, жодних переїздів.

— Який ще в пекло Харитон! — витріщилася вона на мене. — Дурепо, ти навіть не знаєш, як його звуть!