Розділ 16. Тоня

Я не одразу й зрозуміла, що сталося. Тільки коли він мене відпустив і клацнув дверима за спиною, розвернулася — і от я стою тут сама, а у замку провернувся ключ.

Він мене замкнув.

Цей контужений бугай просто заштовхав мене у кімнату, як кота, що сходив повз лоток, і зачинив!

Я з розмаху гепнула кулаком по дверях, але звук був зовсім глухий. Добряча товщина, як і все тут — добряче. Подула на вдарені кісточки. Тоді мстиво просичала у щілину:

— Ну й нехай тобі та гуля на очі наповзе, мислитель недороблений.

Ну, просичала тихенько, а то ще почує.

Я встигла вчепитися мертвою хваткою у валізку і тепер міцно стискала її, наче хтось мав забрати. Вона додавала мені професійної впевненості. Але пацієнт складний, якщо не може втекти — то просто ув'язнює медперсонал. Неподобство.

Я роззирнулася. Це була спальня. Он як живуть у пентхаусах. Не просто сидять у вітальні із віскі, а мають спальні на вибір. І тут була витримана та м'яка важкість, притаманна всьому готелю. Ніяких тобі сталевих трубок чи скляних поверхонь, як у лофті. Важкі штори з якогось бархату чи оксамиту, величезне ліжко з десятком подушок. Глибокі кольори. І ще й окрема ванна, через прочинені двері якої виднівся темний мармур.

Сіла на самий краєчок ліжка.

Так, Тоню, думай.

А що я мала робити? Коли на вході усвідомила, що це знову — вкотре! — той самий мужик, залишки туману з голови вивітрилися вмить. Був варіант заявити: «О, привіт, це знову я, ми вчора випадково трахнулися, паралельно ти отруївся, а сьогодні ледве не вбила на дорозі, давай свою вену».

Сумніваюсь, що то було би вдале рішення.

Лишалося зробити морду кірпічом і вдавати, що вперше бачу. Це не так складно, бо я на роботі і найперше тепер — доглянути пацієнта, якщо він мене, звісно, випустить звідси. Якщо я не розколюся і триматиму непробивну міну, він сам вирішить, що в нього параноя, галюцинації і наслідки черепно-мозкової.

А зараз... десь у шлунку почала крутити совість. Чоловік реально постраждав, частково з моєї вини. З його аналізами і такою гулею медсестра тут не просто для галочки. В мене є робота! Йому потрібен постільний режим, крапельниця і компрес. А він ходить, гарчить і медсестер по кімнатах ховає.

Я рішуче піднялася, поставила на ліжко валізку, відкрила. Дістала розчин для детоксикації, систему, шприци, спиртові серветки. Мені потрібен був штатив — і він мав бути в тому медкабінеті, про який казав Едуард. Але якби мене й випустили з номера, то назад навряд чи впустили б.

Роззирнулася знову. Той торшер підійде, він ніби для такого й створений — на ніжці стирчав ідеальний декоративний гачок. Натягнула гумові рукавички, спустила з системи повітря, трішки ляпнула розчином на килим — так і треба. Маніпуляційна була готова.

Підійшла до дверей і притулила вухо.

Там була мертва тиша. Він що, знепритомнів? Чи готує для мене якусь капость?

Скандалити не варіант, такі пацієнти від крику тільки дуріють сильніше. Треба було якось виманити його на порозуміння.

«Харитончик». Його так називають і, певно, йому подобається. У багатих свої причуди.

Набрала повітря і солодко, але голосно, щоб пробити цю товщу, як до трирічного хлопчика у садочку, проворкувала у щілину:

— Харитончику... Ну відчиняйте. Я ж знаю, що вам боляче. Треба зробити малесенький укольчик і поставити крапельничку. Це зовсім не страшно. Як комарик вкусить...

Тиша.

А раптом він помирає?

Я постукала по замку, що було добре чутно, і додала вже більш стурбовано, звертаючись до його раціональної частини:

— Послухайте, у вас дуже висока доза наркотику у крові. Вам треба терміново прокапатися! Я сюди прийшла не в замкненій кімнаті сидіти, відчиняйте!

Ніякої реакції. Очевидно, медичними страшилками його не візьмеш.

Я повернулася до попереднього тону. Зовсім співуче, лагідно, майже в риму протягнула у замок:

— Харитончик, треба укольчик!

Двері різко розчахнулися, я навіть не встигла випрямитись, так і застигла носом у пряжку. Здалося, що мене мало не засмоктало до вітальні вихором від такої різкої зміни у просторі. Повернула на місце непроникну маску, тільки тоді випросталася, поправила халат і вказала на ліжко і торшер з крапельницею:

— Досить капризувати, Харитоне. Лягайте. У нас багато справ.