Розділ 9. Тоня

Господи! Я стояла рівно посеред проїжджої частини! Без жодного переходу, вискочила прямо з тієї арки! Це авто мене б вбило і було б праве!

Зашипів радіатор, а всі інші звуки світу раптом зникли зовсім. Повалив пар.

Я ще секунду постояла, забувши вдихнути, паралізована шоком. Одразу залишки похмілля вилетіли геть, і прийшло усвідомлення — в машині людина, яка через мене врізалася у стовп!

Я кинулася до водійських дверцят. Вони були трохи зім'яті, але не заблоковані. Смикнула на себе і розчахнула. Подушка не спрацювала. Водій вчепився руками в кермо і важко дихав. Повільно, з якимсь глухим риком підняв голову, потер лоб, на якому вже наливалася червона і блискуча, як мій плащ, гуля.

Наскільки могла, я засунулася в салон, щоб ближче роздивитися водія і оцінити ушкодження, і... заклякла.

Прямо переді мною, за кілька сантиметрів від мого обличчя, з-під насуплених брів дивився він. Той самий пияк з готелю. Мій вчорашній... ну, сюрприз.

Я гикнула йому в обличчя. Господи. Це точно він, той, як його... Харитончик. Будь ласка, тільки не впізнавай мене.

Я інстинктивно звела поли плаща, хоча той і так був застебнутий під саме горло. Надія не справдилася — він дивився на цей червоний вініл, наче сам диявол вискочив на нього з пекла. Здається, він мене не просто впізнав, а переживав другий струс мозку підряд. У погляді змішалися шок і гнів.

Але ж він явно вдарився головою, може, в нього крововилив? Може, він взагалі не розуміє, хто він і де знаходиться?

Професіоналізм у мені переміг сором.

— Харитоне, — я рішуче простягнула руку до його шиї, щоб помацати пульс. — Спокійно. Не смикайтесь. Харитоне! Я медик. Зараз я вам допоможу, просто не рухайтесь.

Мої пальці навіть не встигли торкнутися його шкіри, коли він перехопив моє зап'ястя прямо в повітрі. Його хватка була сталевою — жодного натяку на слабкість. Мало вдарився.

— Медик? — його голос прозвучав хрипко, але з такою отруйною іронією, що я аж кліпнула. Він відхилився від керма і подивився на мене так, ніби я була брудом на його дорогому взутті. — Вчора ти була «сюрпризом» по виклику, а сьогодні медик? Що, змінила амплуа?

— Що?.. — тільки й змогла видихнути я, намагаючись висмикнути руку.

— Погано працюєш, — він хижо примружився, не відпускаючи мене і скануючи поглядом мій червоний плащ. — Не знаю, що ти мені вчора підлила, але я живий і здоровий. А кидатися під колеса, щоб я точно нікуди не доїхав — це вже надто дешевий трюк.

— Яке підлила, ви вдарилися головою! — я щиро обурилася, смикнувши рукою, і він нарешті відпустив мене. Ще й з такою відразою, наче обпікся.

— Наступного разу я не гальмуватиму, — холодно відрізав він. — Злізь із дороги.

Він жорстко вперся долонею мені в плече, виштовхуючи назад на вулицю, і з силою грюкнув гнутими дверцятами прямо перед моїм носом.

Машина натужно загарчала, здала назад, вийняла зім'ятий бампер із стовпа. Пролунав жахливий, пекельний скрегіт металу, і я затиснула вуха руками.

Авто підстрибнуло на бордюрі і, блимаючи розбитою фарою та волочачи за собою якийсь шматок, тихенько і криво покотилося далі по дорозі.