Розділ 6. Тоня

Тоня

— О-о-о-ой-й-й..., — простогнала я і спробувала розплющити очі.

Вдалося не одразу. Хтось уперто свердлив мій мозок ізсередини тупим іржавим свердлом. Господи.

Я міцно притисла руку до лоба, водночас перевіривши, чи нема там дірки. Тоді таки розплющила очі та ще з десять секунд чекала, доки стеля визначиться, крутитися їй чи ні. Плямкнула пересохлими губами і спробувала зрозуміти, чому в роті відчуття, наче я всю ніч жувала килим.

Стеля була моя, слава Богу. Я сіла на ліжку — і щось рипнуло. Чорт, я в лакованому плащі і підборах. Ще вчора це здавалося геніальною ідеєю, а зараз пояс врізався у бік, наче хтось зумисно міцно перев'язав мене з метою відправити по пошті. Як сюрприз.

З цим словом щось нове стукнуло в голову. Поволі я відгорнула полу — так і є, гола. Зрештою, що я хотіла там знайти, вечірню сукню? Отже, я вчора неслася до Кості в такому вигляді, але де Костя?

Свідомість, певно, щоб зберегти мені психіку, підкидала картинки вчорашнього вечора поступово. От Костя. От я. А от... Елеонора Вікторівна. Якийсь сюр. Наснилося?

Я витягла телефон із складок ковдри, в ньому виявилися пропущені — двадцять три штуки, всі від Кості. І повідомлення:

«Тосю, це не те, що ти подумала»

«Будь ласка передзвони»

«Я можу все пояснити»

«Це була одноразова помилка»

«Візьми трубку»

Яку ще трубку, я так і проспала ніч грудьми на цьому телефоні і, мабуть, жодного дзвінка й не почула. Чому так важко?

Отже, не наснилося. Я кинула телефон назад у ковдри, випробувала ноги на міцність — стоять. Потелепала до ванної, бо моєму тілу точно був потрібен душ.

Гарячий душ і звичний аромат гелю подіяли воскресально. Голова прояснилась, зникла нудота. Та все ж щось було не так. Отой присмак у роті нікуди не зник, а рухи були надто легкі. Наче цілий день носила мішки з піском, а потім скинула. Пальці тремтіли, коли потяглася на другу полицю за шампунем.

Легкий тремор, слабкість, сухість у роті. Це не схоже на звичайне похмілля. Це симптоми...

Я сіла на край ванни, і раптом нова згадка лупнула в голову, та так, що я мало не скотилася на підлогу.

Я двічі приходила до чужого мужика, знімала перед ним плащ і репетувала: «Сюрприз!». Це точно було!

Так, першого разу я помилилася... ідіотська, сороміцька ситуація, але то просто помилка... Але вдруге я зумисно пішла до нього. Щоби що? Помститися Кості? Чим? Кості там не було, в чому помста зраднику? Сказати, що ми квити? А навіщо? Навряд чи у мене ще є наречений.

Я затулила обличчя долонями. Що зі мною було? Це ненормально!

Почистила зуби — надто довго, довше ніж рекомендують. Прополоскала рот. І все одно наче лишався смак того пійла, що я хильнула в першу свою появу у якогось Харитончика. То був дуже різкий і пекучий смак, навіть для мене дивний — хоча я не розбираюсь у цих видах алкоголю. Саме після нього почалося якесь помутніння. Звісно, почалося, там, якщо той мужик не збрехав — п'ятдесят градусів!

Але ж я випила небагато. Вони б мали швидко вивітритися, натомість я повністю прийшла до тями ось тільки зараз.

Той чолов'яга щось підсипав? Собі? Мені?

Я прийшла і хильнула сама, він навіть припустити не міг моєї появи.

Я потрясла головою, сподіваючись, що ті уламки лего, що розлетілися в голові, зберуться у правильну фігурку.

Йому нема сенсу опоювати жінку, яка сама приходить і наполегливо пропонує своє тіло. Я ініціювала той... Господи. Я згадала, як він мене притискав до барної стійки. Він вибив з мене дух... і... і...

А сам він теж виглядав недобре, але у власній нестямі я того вчасно не побачила.

Але ж він і пив те пійло раз за разом, тож не дивно.

То був просто коньяк. Просто стрес і голод.

Я взяла телефон і попленталася варити каву. На кухні стояв букет. Ого, що це. Ще й картка.

«Люба, я ж обіцяв сюрприз»

Сюрприз Кості. Що ж, він влаштував мені значно більший подарунок.

Заволав телефон. Костя. Я скинула і заблокувала. А він задзвонив знову. Віка.

Я скинула і вимкнула.

Сьогодні у мене законний вихідний, перший за два тижні. Я збиралася провести його з Костею, але плани змінилися. Маю намір провести цей день у ліжку.