Розділ 3. Тоня

Я вилетіла з номера, та одразу за порогом загальмувала, як у мультику — підставивши п'ятку. Якби не килим, то засвистіло б, як поліцейська машина. Рукою притрималася за стіну, стабілізувалася і нарешті зав'язала пасок.

Тільки тоді в голові прокинулася якась людська свідомість. Куди мене занесло? Це точно був не Костя. Якийсь громило, принаймні в порівнянні з моїм нареченим. Ширші плечі, вищий зріст, кращий прес, більший... Одним словом, більший чолов'яга.

— Це номер Харитончика? — почула я запитання і здригнулась у той бік.

То було не до мене. Проходили дві покоївки і щось пліткували, вказуючи на двері, з яких я щойно вилетіла.

Як ніжно. Певно, він дає добрі чайові, що каже на його користь. Але мене підвів консьєрж чи ким був той молодик на стійці. Він же чітко сказав — сім чотири один. «Сімсот сорок перший». Від раптового усвідомлення я повернула шию так, що аж хруснуло: «714». Господи! Заплуталася в трьох цифрах! Зопалу, звісно, просто так бігла до Костика.

Якщо цей Харитончик не поскаржиться на несподіваний візит, то можна вважати, що нічого не сталося. А хвилину тому він точно не збирався скаржитись.

У номері 714 щось шорхнуло, можливо, піднімає ту подушку — чому в готелі такі тверді подушки?

До дверей наблизилися кроки, і я стрімголов побігла коридором, щоб він мене не побачив і взагалі подумав, наче йому здалося. Наснився такий сон. Еротичний.

Сімсот тридцять п'ять, сімсот сорок один. Я зупинилася, віддихуючись, і помацала цифри рукою — раптом якась догори дригом і я другий дубль влаштую не перед своїм мужиком. Та ще й алкоголь почав гріти шлунок і голову. Все в порядку, цифри на місці.

Вставила картку і тихо шмигнула в номер. Він був не гіршим за попередній — ну чорт забирай, Костя мав довго накопичувати на такий вечір!

Зі спальні пролунав якийсь звук, я підскочила до дверей, різко штовхнула і повторила на біс:

— Сюрприз! — водночас розчахуючи поли плаща.

І знову стала як вкопана.

Там було зайнято. Одним рухом двоє зойкнули і відкинули геть ковдру. Одне з них точно було Костею, а от друге — якась жінка, і явно не я! Костя заметушився у простирадлах, плутаючись. Без звуку, наче сподівався прибрати щось недоречне, і зрештою накинув ковдру на голову своїй партнерці.

— Ти що робиш! — почувся обурений голос, жінка скинула ковдру, з розмаху ввалила ногою у плече Кості і сіла на ліжку. Костя знову зойкнув і мало не впав на підлогу.

— Тосю-ю-ю, — нарешті заговорив він до мене. Здається, він просив, щоб захистила його від тієї жінки, що так одразу просто лупить ногами, не розбираючись.

— Костя! — тільки й змогла я писнути і закрила обома руками рот, витріщившись від жаху.

Жінка стала на ноги біля ліжка. Вона була старша за мене, і я би мріяла колись стати такою. Бездоганна, впевнена, вона й не подумала кутатись у простирадла. Поки ми обидва проводжали її очима, повільно пішла до стільця і накинула шовковий халат. Розвернулася, зав'язуючи пасок.

— Костику, умова була одна, — з якоюсь огидою мовила вона трохи хриплуватим голосом. — Щоб ти нікого не зраджував. Здається, ця дівчина з сюрпризом в таку угоду не вписується.

— Костя! — знову писнула я.

Той так і сидів на ліжку, переводячи погляд між нами.

— Тосю, це... — він ковтнув, — це не те, що ти думаєш. Ми... проєкт обговорюємо.

Жінка лупнула його кулаком у голову.

— Елеоноро Вікторівно, — миттєво перемкнувся він на неї, — це непорозуміння! Вона... номером помилилася!

Жінка голосно гигикнула, взяла келих з тумбочки і одним махом перехилила.

— Будеш? — спитала вона, побачивши мій жадібний погляд.

— Н-н-ні-і-і, — пробелькотіла я і вибігла й з цього номера.

Мені треба було більше кисню... видихнути, ковтнути те гаряче, що підкотилося до горла, і припинити так витріщатися — аж слизова в очах пересохла. Я побігла коридором назад, та за спиною почувся гармидер, і я шмигнула у рятівну нішу у стіні — зовсім темну, з коридору мене можна було побачити лише зумисно приглядаючись.

Із дверей сімсот сорок першого номера на одній нозі вискочив голий Костя, йому в спину полетіли штани та сорочка, один кросівок прямо у голову, другий він зумів схопити на льоту.

— Пішов геть, клоуне! — вигукнула невидима мені Елеонора Вікторівна.

Вона навіть не грюкнула дверми, а спокійно зачинила і, певно, пішла собі пити те, що не допила.

Костя був як на долоні. Він гарячково збирав своє барахло, стрибав, намагаючись одночасно натягнути і сорочку, і штани, пійманий кросівок тримав чомусь у зубах за шнурок. І при цьому ще й рухався у бік ліфта. Поступово ця пантоміма зникла за рогом, і я, все ще шокована усіма сюрпризами цього вечора, сіла на виступ у ніші.

Віка! Мені так не вистачало її зараз. Хоча навіщо? Почути: «А я казала!»? Ні, Віки мені не треба. Та варто визнати — все так, як вона й казала. Він витирає об мене ноги, обіцяє сюрприз, а сам кувиркається в ліжку з жінкою, яку зве по імені та по батькові.

Але ж у Кості вечір склався ще гірше, ніж у мене. Я згадала, як трусилися його сідниці, поки скакав коридором, і видала цинічний смішок.

Мій вечір можна зробити принаймні не таким руйнівним. Даремно не погодилася на пропозицію Елеонори Вікторівни — зараз би випивали і я б дізналася усю їхню історію.

Я більше не наречена. У мене немає коханого. Я взагалі вільна людина! А щоб не передумати — варто зробити те саме, що й Костя. Зрадити. Той громило підійде. І він точно був не проти.

Я глибоко вдихнула, обструсила плащ і пішла до 714-го.