Глава 13

Сплату всіх рахунків за консультацію та аналізи Слава взяв на себе, сказавши, що це лише перший візит із багатьох, які він має намір відвідати.

– Я хочу бути впевненим, що дитина розвивається правильно і немає жодних проблем, – повідомив Самойленко, підходячи до машини та відчиняючи дверцята на передньому пасажирському. – Сідайте, я відвезу вас до офісу.

– А ваша зустріч… – розгубилася Таміла.

– Поки ви були на процедурах, я переніс її на більш пізній час: зараз зустріч мала бути в самому розпалі. Заїдемо дорогою в офіс до оптики, я заберу чергові окуляри, – посміхнувся він, обійшов машину і сів за кермо. – І там якраз поряд аптека, купимо те, що прописав вам лікар. А книжки я замовлю через інтернет.

– Вам не треба… – руки дівчини завмерли на ремені безпеки.

– Треба, Таміло Георгіївно, – сказав шеф таким тоном, що заперечення були марні. – Ще як треба…

Препарати для вагітних, як і очікувалося, коштували чималих грошей, і Міла зайвий раз переконалася: щоб бути матір'ю-одиначкою та нормально забезпечувати себе і дитину, заробляти треба дійсно пристойно (на самі лише виплати від держави не проживеш), а вона зараз не потягне навіть елементарних речей. Без сторонньої допомоги чи стабільної роботи їй не впоратися. Тому, наступивши на горло своїй гордості, вона більше не заперечувала проти того, що робив для неї Самойленко. Як він і просив, дівчина намагалася думати про те, що Слава лише допомагає своєму майбутньому племіннику. Просто по-родинному, нічого особливого. Хоча чудово розуміла, що все набагато складніше. І, звичайно, була впевнена, що ще багато чого не знає про стосунки братів.

Коли супервайзер надяг одну з двох пар нових окулярів, Таміла відчула щось на зразок ностальгії. Вона ніколи особливо не була прихильницею очкастих хлопців, але у випадку В'ячеслава Івановича їй здавалося, що якщо комусь окуляри і пасують, то саме йому. І, що найголовніше, тепер у її думках не випливав образ Влада. Зараз перед нею знаходився саме Самойленко-старший і ніхто інший, людина з особливою енергетикою і лише їй властивою харизмою.

– Дайте ваш телефон, – раптом попросив чоловік, коли вони під'їхали до будівлі офісу.

– Для чого? – вона дістала смартфон і завмерла в нерішучості.

– Це мій особистий номер, якщо раптом робочий буде недоступний, – спритно вихопивши у неї аксесуар, він почав уводити дані. – Його знають небагато людей, і я переконливо вас прошу телефонувати тільки у справах... або якщо раптом відчуєте себе погано.

– Т-так, звичайно, – розгублено пробурмотіла Міла, забираючи телефон назад.

– На жаль, я з вами пообідати вже не встигаю, але ви обов'язково зайдіть перекусити. Ви ж пам'ятаєте, що лікар казала добре харчуватися? Там, за рогом, – указав шеф ліворуч, – є гарний ресторанчик, де можна взяти і сніданок, й обід. А після «Зебри» підніміться до Ганни, вона допоможе розібратися з паперами та звітами.

– А ви будете пізно?

– Я сьогодні в офісі вже не з'явлюся, – повідомив він, і Міла раптом відчула розчарування, – у мене ще кілька зустрічей, крім тієї, яка ледь не зірвалася. Тож до завтра, Таміло Георгіївно… і не спізнюйтеся.

Ха, не спізнюйтеся! Та вона готова прийти на годину раніше, якщо це допоможе. Якщо вже випав такий шанс, їй треба втриматися на новій посаді та якнайшвидше стати самостійною, щоб більше не залежати від батьків і не здригатися від кожного дзвінка матері, яка регулярно і недвозначно натякає, що доньці давно час повернутися до рідної обителі.

Поспішно пообідавши (а готували у «Зебрі» справді добре) і зателефонувавши Вероніці, щоб коротко розповісти про ранкові пригоди, Міла піднялася в офіс і всміхнулася секретареві-адміністраторові. Та відповіла усмішкою, та й взагалі, при найближчому знайомстві Ганна Геннадіївна Бірюковська виявилася приємною дівчиною, яка була завантажена роботою і справді потребувала помічника.

– Якщо візьмеш на себе хоча б ту документацію, яка потрібна В'ячеславу Івановичу, дуже полегшиш мені життя, – Ганна однією рукою вбивала в комп'ютер дані, а іншою – гортала папку, і Міла їй поспівчувала. – Зараз закінчу зі звітом, піду пообідаю і все тобі поясню. Посидиш поки що на ресепшені? Я швидко повернуся. А ти можеш погортати каталог з асортиментом продукції і, якщо раптом хтось зателефонує, записати повідомлення.

За стійкою адміністратора Тамілі сподобалося. Вона навіть відчула себе маленьким начальником. Гортаючи каталог і намагаючись розібратися в різноманітності товару, який незабаром доведеться вивчити досконально, вона відповіла на пару дзвінків, хоча при цьому дуже хвилювалася, і вже зібралася привітати себе з першим робочим днем ​​на новій посаді, коли її гукнув жіночий голос, що віддавав прохолодою.

– А ви, Таміло, як я подивлюся, дарма часу не втрачали, – зміряла її поглядом Наталія. – Не встигли піти з однієї роботи, як тут же придбали іншу… набагато перспективнішу. Цікаво, коли ви встигли настільки привернути увагу В'ячеслава Івановича, що він навіть запропонував вам посаду особистої помічниці?

– Н-не знаю… – зізналася дівчина, зіщулившись під колючим поглядом колишньої керівниці.

– Чи ви раніше були знайомі? – продовжила допит вона, виявляючи як для звичайної співробітниці надто великий інтерес до начальника.

– Не були, – чесно відповіла Міла. – Можливо, він оцінив мої здібності під час перевірки? Я на дегустації дуже старалася.