Глава 10

Міла мчала вперед, не розбираючи дороги. Хлесткі слова шефа завдали несподівано сильного болю і образили до глибини душі, хоча Слава їй абсолютно чужий. Це не він її обіймав і цілував, і не його вона обіймала у відповідь… По суті, Самойленко-старший для неї просто незнайомець… Тоді чому ж саме його зневага вдарила значно сильніше, ніж зневажливо-легковажне ставлення Влада? Чому хотілося, щоб бос не думав про неї погано?

Можливо, тому, що вона побачила інший його бік, який, як вона зрозуміла, супервайзер «Лактоліта» не хотів показувати стороннім? Тоді, в супермаркеті, коли ходив робити покупки з бабусею, Слава був самим собою, а не відстороненим холодним начальником, яким виглядав в офісі. З безладдям на голові, у вільному одязі, з візком напереваги, шеф здавався куди менш холодним і куди ближчим... справжнім, чи що.

Таміла тоді теж була справжньою, а його бабуся їй справді сподобалася. Але, схоже, Самойленко-старший вважав усі щирі посмішки Міли лише вдаванням, а її саму – чи не шльондрою, жадібною до чужих грошей. І це жахливо! Немає нічого гіршого, ніж упереджене ставлення, коли людина намагається бачити погане навіть у невинних речах.

Міла шкодувала, що в пориві образи сказала про дитину. А раптом братики вимагатимуть, щоб вона позбулася малюка? Та звичайно, не дочекаються! Тепер це тільки її дитина, її і нічия більше! І не потрібні їй ніякі безпутні татусі чи самовдоволені дядечки, які не дивляться далі свого носа і в кожному бачать каверзу. Та якби Тамілі захотілося наживи, вона прийшла б відкрито, все розповіла і зажадала як мінімум відступних і як максимум одруження, невже це так складно зрозуміти?!

 Запілікав телефон, змусивши зупинитися і, витерши сльози тильною стороною долоні, поглянути на екран. Наталя. І що їй знадобилося? Чи Слава не сказав, що Міла у неї більше не працює, і треба буде зараз зробити це самій?

– Т-так? – голос дівчини здригнувся: вона ще не зовсім заспокоїлася.

– Таміло, – заговорила колишня керівниця, – В'ячеслав Іванович уже повідомив мені, що ви більше не частина моєї команди. Але, сподіваюся, ви все ж таки приїдете повернути форму? Дівчинці сьогодні потрібно замінити вас.

Господи, звичайно ж, акційна уніформа! Міла брала її на вихідні, щоб випрати перед новим тижнем, але через несподівану розмову з шефом і скандал, що послідував за нею, вважай, забула про все на світі. Як же не хочеться повертатися до офісу! Але доведеться, доки не встигла піти далеко.

Голос Наталі звучав трохи роздратовано. Так, Таміла своїм вимушеним звільненням її підвела, доведеться терміново шукати заміну. Але ж і Міла у всій цій ситуації лише жертва обставин. Ну і, звісно, ​​цікаво, як саме Слава аргументував раптове звільнення одного із промоутерів. Сказав, що під час перевірки новенька накосячила? Чи ще щось збрехав? Хоча, скоріше, взагалі нічого не пояснював. Не схожий він на того, хто виправдовуватиметься перед підлеглою, навіть такою норовливою як Наталія Степанівна.

Як би там не було, підходячи до колишньої начальниці, яка вийшла з офісу на паркування, Міла намагалася триматися впевнено і не подавати виду, наскільки розбита. Наталя подивилася суворо, але ні про що не розпитувала, лише забрала форму і, сівши до машини, поїхала. Гнівається. Хоча це саме Тамілі було в пору злитися, тому що вона, можна сказати, цілий тиждень пропрацювала безкоштовно.

Від спогадів про те, хто саме та з якими образливими словами збирався заплатити їй за абсолютно чесну (!) працю, очі знову защипало від сліз. І відповіддю на телефонний дзвінок Віри, що хотіла дізнатись, як пройшла розмова з босом, стало ридання.

– Так, подружко, залишайся там, де стоїш, – стурбованим тоном мовила Вероніка. –  Я якраз недалеко, зараз прийду – і ти мені все розкажеш. Додому поїдемо разом.

Віра дійсно з'явилася досить швидко, несучи два стаканчики з колою. Це було дуже вчасно. Міла, яка присівши на лавку у сквері, вже встигла трохи заспокоїтися, прийняла освіжаючий напій із вдячністю та зробила кілька ковтків.

– Ну що, звільнилася? – почала розпитування одногрупниця, сідаючи поруч. – Висловила цьому гаду все, що про нього думаєш? Важко було, так? Через це плакала?

– Я… – зітхнула Таміла. – Це не я звільнилася, а мене звільнили.

– Як так-то?! – обурилася Віра. – У цього козла ще вистачило зухвальства… О, а от і він! – раптом вигукнула вона, глянувши кудись за спину Тамілі, яка в цей момент намагалася зібратися з думками, щоб розповісти про непорозуміння, про те, що Самойленко має брата-близнюка. – Ну все, цього разу ти мене не зупиниш. Я сама йому висловлю те, що думаю, – і бадьоро попрямувала алеєю.

Міла швидко обернулася і жахнулася, безпорадно дивлячись, як Вероніка на всіх парах рухається до Слави (так, саме до Самойленка-старшого, а не до його братика), який, вийшовши з машини, прямував до офісу в супроводі того ж брюнета, що був із ним на перевірці у супермаркеті (Таміла так і не подивилася на сайті, як його звуть).

– Ах ти сволото! – розлючена подруга з бойовим виглядом і стаканом крижаної коли напереваги наблизилася до Самойленка.

– Стій, Віро, це не він! – крикнула Таміла... але було вже запізно.

Напій, прицільно спрямований рукою подруги, виплеснувся прямо в обличчя брюнету, який заступив Славу і зробив крок до розгніваної Вероніки, мабуть, маючи намір її урезонити. Чоловік химерно вилаявся, привертаючи увагу оточуючих, в той час як темні струмки текли по його щоках, по обтягнутих білою сорочкою грудях і брюках у найцікавішому місці. Дивлячися на це, Міла ледве не знепритомніла від жаху.