Глава 9

Славко сів у машину і зняв набридливі окуляри. Поклавши руки на кермо, він стомлено впустив на них голову і заплющив очі. Ех, Міло-Таміло... Слава і радий би помилитися щодо неї, але мав рацію, повсякчасна підозрілість не підвела, інтуїція також.

Коли Таміла в їхню першу зустріч у коридорі офісу обернулася, його одразу привернув її погляд. Ця мила білява дівчина стояла, дивлячись на нього на всі очі, ніби чогось чекала чи хотіла щось сказати... і ніби знала його. Невже знову? І вона також чергова жертва братика? Славко змусив себе відвести погляд від чарівного личка і зачепився очима за майстерно сплетеного метелика з бісеру. Цікаво, сама плела? Чи купила? Бабуся теж любить робити всілякі штуковини з бісеру, у неї ними вся квартира заставлена. Якби не це, він би, може, й уваги на дрібничку не звернув. Чи таки звернув би? Тому що метелик був саме у НЕЇ на грудях? Зараз про це можна лише гадати.

Увійшовши до свого кабінету, Слава майже чекав, коли дівчина увірветься слідом, як інші до неї, обурюватиметься і чогось вимагатиме, як і попередні «гості», проте нічого подібного не сталося. Невже так просто пішла? Купилася на те, що він її «не впізнав», і так легко здалася? Чомусь стало шкода, а ще зчинилася хвиля незрозумілого співчуття: ну от, братик зламав ще одне життя.

Однак далі був дзвінок від якоїсь Міли (далеко не перший дзвінок такого роду, за що дяка братові!), і Слава, як і зазвичай, відповів досить різко, на корені припиняючи будь-які наміри і не уявляючи, з ким саме розмовляє. А потім йому на стіл лягло резюме вже знайомої білявої дівчини з метеликом із бісеру на грудях, і картина стала зрозумілою. Таміла (вона ж Міла) – ім'я, яке зустрічається не так часто, щоб це могло бути простим збігом, зіставити факти виявилося нескладно. Незрозуміло було інше: чому вона таки не прийшла до нього особисто і не поговорила, вчинивши скандал чи навпаки, спробувавши спокусити, а натомість влаштувалася на роботу, та ще й так далеко від офісу, де мала б набагато більше шансів його зустріти.

І Славко (грішний, що вдієш?!) піддався цікавості, вирішив провести позачергову перевірку робочих точок і насамперед поїхав до супермаркету, де мала працювати Міла, проте дівчину там не застав і дізнався, що її чомусь поставили на інший об'єкт. Довелося їхати і туди, до біса на паски, щоб знову побачити цей її проникливий погляд, а ще послухати голос, що заїкався, і подивитися на руки, які тремтіли від хвилювання.

І знову Слава не міг збагнути, чому вона нічого йому не сказала, не назвала Владом, не спробувала прояснити ситуацію. Він навіть відправив Антона, з яким проводив перевірку, вперед, на наступний об'єкт, а сам затримався біля входу до супермаркету, зробивши пару телефонних дзвінків і краєм ока спостерігаючи, чи дівчина не вийде за ним. Не вийшла. А потім йому самому зателефонували з головного офісу, і Славко, вже ні на що і ні на кого не відволікаючись, швидко поїхав.

А от їхня друга зустріч на об'єкті виявилася для нього сюрпризом. Це був найневідповідніший момент із усіх можливих, коли поряд бабуся, його ахіллесова п'ята, і коли він сам так мало схожий на офіційну версію себе, яку представляє на роботі: відсторонену, холодну й упаковану в ідеальний костюм. Таміла ніби за зачинені двері зазирнула, куди Слава зазвичай чужих не пускав. Тому цього разу він таки зробив Наталі догану за не затверджену зміну локації промоутера.

Але саме це спонукало його таки розставити для себе всі крапки над «і». Тому того ж вечора, коли відвіз бабусю додому і вивантажив продукти, Славко поїхав у «Тайгон», один з улюблених клубів брата, де, судячи зі слів Міли, вони з нею й познайомилися. Так, просто поспостерігати, перевірити… І Влад справді розважався у клубі та загравав з панночками, але Таміли там не було.

«Якщо вона так хотіла з ним зустрітися, що навіть в офіс прийшла, а потім зателефонувала, то могла б і в клуб завітати».

Так думав Слава, йдучи туди (в абсолютно чуже для себе місце) перший раз, і так само вважав у неділю, коли, відклавши справи, знову приїхав у «Тайгон». Потім він докоряв собі і за цю поїздку, і за те, що побачив, але тієї миті не відриваючи очей дивився на Мілу, одягнену в занадто відверту світло-блакитну сукню, колір якої так пасував до її очей, але фасон якої виставляв напоказ те, що, на думку Славка, у пристойної дівчини має бути приховане.

Але не тільки сукня була скандальною, поведінка Таміли теж відстала недалеко. Дівчина стояла там і буквально купалася у роздягаючих поглядах Влада. Ну так, заради цих поглядів, мабуть, таку сукню й одягла. Мабуть, збиралася знову спокусити кавалера, що заглядається на інших дівчат. Потім сперечалися про щось, з'ясовували стосунки. От братик підняв її підборіддя, наблизився…

Далі Слава дивитись не став, відвернувся і пішов. Він знав, що за цим зазвичай слідує: поцілунки, пестощі... І Таміла дозволить Владу себе мацати й обіймати, для того і прийшла, вирядившись подібним чином. Накотила незрозуміла хвиля розчарування. Виходить, вони справді у стосунках, нічого не закінчено. Тоді як же Славко? Навіщо їй робота в «Лактоліті», якщо вона вже зрозуміла, що він не брат.

І тут прийшло розуміння, гірке й невідворотне: нічого й нікого вона не переплутала, знає, хто з них хто, і навмисно намагається потрапити в компанію Слави та підлізти до нього самого, не обмежившись братом. Еге ж, хитра дівчина, одразу за двох взялася. І як усміхалася на дегустації, як дивилася, навіть бабусю зачарувала... А він, дурень, повірив. До останнього сподівався, що за її янгольською зовнішністю не ховається потворне і підле нутро, а усмішки, які вона дарує людям, – справжні.