Глава 8

«Якщо таки надумаєш продовжити більш близьке знайомство, повертайся… поки я вільний…» – билося в голові Міли, коли вона, ковтаючи сльози, таки вибралася з клубу і майже впала в обійми Віри. Напевно, саме це «поки я вільний» її і добило.

– І що? Навіть особистого телефону не дав? – не повірила вухам подруга.

– Ні. Приходь, мовляв… – шмигнула носом Таміла. – Угу, прийду я. Не дочекається! Ні сюди ніколи більше не піду, ні на роботу.

Хватка Вероніки, що обіймала Мілу за плечі, посилилася, а в голосі залунала ледь стримувана лють:

– Ні, подруго, ти таки піди на роботу, піди. І в пику його безсоромну плюнь! Та зганьби так, щоб він своїм співробітникам більше в очі дивитися не міг. Сама не зможеш, то я зроблю.

І зробить, Єрмолаєва ще й не на таке здатна.

– Добре, я піду, – зітхнула Міла, не бажаючи вплутувати подругу.

Наступного ранку вона прийшла в офіс раніше, маючи намір поспілкуватися зі Славою до того, як у промоутерів почнуться збори, щоб потім можна було побалакати з Наталією, отримати належну зарплатню і помахати ручкою компанії підступного ловеласа. Але їй навіть не довелося пояснювати Ганні, навіщо раптом якомусь жалюгідному промоутеру знадобилося зустрічатися із супервайзером, бо секретар-адміністратор покликала її, щойно дівчина переступила поріг.

– Таміло, зайдіть, будь ласка, до В'ячеслава Івановича. Зараз він звільниться і...

Договорити Ганна не встигла, бо двері кабінету Самойленка раптом відчинилися і звідти показалася розлючена дівчина зі скуйовдженими білявими кучерями.

– Козел… – кинула вона, грюкаючи дверима і нервово повертаючи на плече сумочку, що звідти сповзла, після чого із зарозумілим виглядом пройшла до виходу.

«Аха, а от і чергова «подруга». Схоже, не одній мені він завдав прикрості...» – з гіркотою подумала Міла, перезирнулася з Ганною, яка, здається, не була здивована (для неї це що, звична річ?), і з побоюванням пройшла в кабінет шефа.

Слава сидів за столом і, заплющивши очі, потирав лоба, ніби в нього боліла голова або ж він від чогось смертельно втомився, а між його похмурими бровами залягла складочка. Окуляри лежали на столі, тому, коли супервайзер підняв на дівчину очі, вона змогла відчути на собі всю красу його важкого погляду.

Усі слова, які вона збиралася йому сказати, відразу вилетіли з голови. Енергетика чоловіка тиснула, зараз у ньому не було й сліду тієї грайливості, легкості та навіть легковажності, які спостерігалися вчора. Таміла збиралася запитати, навіщо він раптом покликав її (невже передумав зображати незнайомця?), але шеф заговорив першим.

– Сідайте, Таміло.

Вона сіла, ледве стримуючи тремтіння, настільки хвилювалася, і подивилася допитливо.

– Не люблю довго ходити навколо, тому запитаю одразу: ви задоволені посадою промоутера чи хотіли б більшого? – Самойленко знову надягнув окуляри, завдяки чому став виглядати ще суворіше. – Можливо, вам більше до вподоби посада моєї особистої помічниці? Якщо так, це можна влаштувати: у Ганни і так занадто багато роботи, і я хотів би трохи її розвантажити. Зарплатня буде щедрою, набагато більшою, ніж ви отримуєте зараз…

Тобто недавній коханий пропонує їй роботу, та ще яку!

«Ха, от що він мав на увазі, коли казав, що подбає про мене. Хоче особисту іграшку під боком, з якою можна розважатися у перервах між роботою?»

Таміла не знала, що відповісти. Та й на яку реакцію він від неї очікував? Що вона зрадіє, адже Слава таки погодився, щоб їхній зв’язок вийшов за межі клубу, і вирішив наблизити випадкову кохану? Припустимо, Міла погодиться, гроші ж потрібні, але це зовсім не означає, що їхні стосунки переростуть у щось серйозніше. І дуже цікаво, що він скаже, коли дізнається про майбутнє батьківство. Відразу скасує таку щедру пропозицію, а її саму або направить на аборт, або взагалі скаже, що вони бачаться вперше? Може, перевірити?

– Дякую, це справді більш ніж щедра пропозиція, прийму її з вдячністю, – відповіла вона, щоб подивитися на його реакцію.

– Так я й думав… – мовив він дивним тоном, вирвав із блокнота листок і почав щось на ньому писати та креслити. – Підходьте сюди через півгодини, обговоримо деталі, – і, діставши з кишені зв'язку з трьох ключів (один більший, інший менший і домофонний), простягнув їй разом зі згорнутим листочком.

– А Наталя… – розгубилася Таміла. – Зараз збори.

– Про Наталю не хвилюйтеся, я сам їй скажу, що ви більше не одна з її підопічних. Зарплатню за минулий тиждень теж отримаєте від мене – після чого зробив жест, мовляв, «можеш йти», а сам дістав смартфон і набрав чийсь номер. – Зате я – ні, – почула вона його відповідь на привітання невідомого співрозмовника (типу, «не радий тебе чути»), коли вже попрямувала до виходу. – Я скинув тобі повідомлення… Ні, ти приїдеш зараз!

Це було останнє, що долинуло до дівчини, яка саме зачиняла за собою двері. Ганни на місці не було, кудись відійшла, і Таміла повільно рушила до виходу, одягнувши на палець колечко з ключами і паралельно розгортаючи записку, де, як виявилося, була схема проходу в один із найближчих ЖК. Іншими словами, він покликав її до себе додому?!

Міла швидко вийшла з офісної будівлі і, оскільки час до зустрічі ще залишався, присіла на лаву в сквері і набрала Віру, яка бадьоро привітала Тамілу з перемогою і сказала, що коли вже Слава дав їй ключі від дому, та ще й запропонував підвищення, значить, зацікавлений на повному серйозі. Хоча самій Тамілі так не здавалося, та й ситуація, не кажучи вже про настрій Самойленка, здавалася дивною. А втім, вона збиралася поговорити з ним у спокійній обстановці? Збиралася. Тож уперед, у його холостяцьку квартиру!