Глава 5

Міла оцифрувала найвдалішу свою світлину, прикріпила до резюме, відправила файлик Наталії та із завмиранням серця чекала на результат. Може, Слава все ж таки впізнає дівчину, з якою зовсім недавно був таким пристрасним? Там, у резюме, є її контакти. Раптом зателефонує? Вона не розуміла, чому він заперечує сам факт їхнього знайомства, і при нагоді таки збиралася поговорити з ним особисто, зазирнути в очі, сподіваючись побачити в них упізнання, а не холод незнайомця.

Але єдиними, хто їй зателефонував з роботи, були Наталя та… Олег! Супермаркет, куди поставили Тамілу, знаходився в одному зі спальних районів міста. Вона прибула на місце заздалегідь, а от Настя спізнилася і прибігла якраз у той момент, коли Олег (так, на їх точку приїхав чомусь саме він) вже вивантажив половину необхідних речей.

– Ну, дівчата, хай щастить, – він підморгнув і подивився саме на Мілу.

Вона зіщулилася, його надмірна увага ґрунтовно її нервувала. Краще б Наталія приїхала чи хтось інший.

– То що, починаємо? – поквапила її Настя, хоча саме вона і спізнилася.

– Фартух спочатку одягни, – обсмикнула її Міла. – Руки помила? У нас же дегустація, йди помий, потім я схожу.

– Ти як училка у школі, – закотила очі Настя, але руки мити пішла.

В цілому, день пройшов непогано, Настя потроху набиралася досвіду, наступного дня вони були в тому ж супермаркеті, і до них знову приїхав Олег. Можливо, він просто відповідає за цей район?

– Може, кави? – раптом запропонував чоловік. – Ще є час до початку, а вам підбадьоритися не завадить.

– Я за! – одразу ж засяяла Настя. – Так сюди летіла, що навіть перекусити не встигла.

– І чим же ти займалася? – поцікавився Олег, передаючи їй стаканчик із ароматним напоєм.

– Та канікули в універі завершуються, а в мене домашка на літо не зроблена, – поскаржилася дівчина. – Треба хоча б частково встигнути...

Запитувати, чому вона залишила це на останні дні літа, Міла не стала і від кави відмовилася, обмежившись водою. Як відмовилася і сідати в машину до Олега, коли ввечері він знову приїхав і запропонував їх підвезти. Натомість Анастасія, струснувши чорними кучерями, із задоволенням залізла на переднє сидіння. Олег подивився на Тамілу докірливо, а наступного дня… їх із Настею перемістили до іншого супермаркету, який розташовувався в якихось нетрях серед приватного сектору та був єдиним великим магазином на всі околиці.

– Чому ми сьогодні працюємо у цій глушині?! – нарікала брюнетка. – Я ледве доїхала. Та й дорогу поки знайшла…

– Не хвилюйся, я майже впевнена, що нас буде кому ввечері забрати… – буркнула Міла і зовсім не здивувалася, що товар та все необхідне для дегустації їм знову привіз Олег.

– Ну, як ви тут, дівчатка? – співчутливо спитав він. – Не заблукали по дорозі? Увечері заберу вас, бо загубитесь іще…

І Таміла переконалася, що він, напевно, приклав руку до того, щоб їм змінили місце роботи. І на що тільки сподівався? Вона з принципу більше не сяде до нього в машину, навіть якщо доведеться тупотіти до центру пішки!

Але пішки не довелося, якраз під’їхала маршрутка, тож Настя вирушила в машині ще більш невдоволеного, ніж учора, Олега, а Міла додому діставалася на перекладних. Зрештою до квартири Віри вона доїхала майже через півтори години і почувала себе втомленою, тому що в обох маршрутках довелося стояти, а якщо врахувати ще й задуху останніх літніх днів…

– Проблема в тому, що я збиралася працювати в офісі, а не незрозуміло де, тиняючись містом, – нарікала Таміла, збираючись наступного дня на роботу і так і не дочекавшись дзвінка Самойленка. – Та й, прийшовши до «Лактоліту», сподівалася перетинатися зі Славою хоча б вранці. Але ці їхні правила для промоутерів… Тепер я побачу його лише наступного понеділка, якщо сама не підстережу раніше, та й то не точно. Який тоді у всьому цьому сенс?

 – Сенс є! Якщо вже він тебе не впізнав, значить… – багатозначна пауза Віри говорила за себе краще за будь-які слова. – Загалом, тобі треба по можливості залишатися неподалік і поспостерігати за його життям. Адже ти взагалі не в курсі, що він собою являє. Може, пізнаєш краще і взагалі не захочеш мати з ним справу. Та й ніхто не забороняє спробувати знову привернути його увагу. Так би мовити, почати з чистого листа.

Так, спробувати, звісно, ​​можна, але...

– Ну і яким чином я поспостерігаю, якщо цілий день перебуваю на іншому кінці міста?! – резонно запитала Міла. – Працювала б в офісі – інша річ. І взагалі… Як же мені не хочеться продовжувати весь цей фарс.

– Знаю, подружко, але треба, – Вероніка подала їй сумочку. – Дитині потрібний батько.

– Думаєш, такий індивід зможе стати гарним батьком?! – Таміла була ображена на Славу за його мовчання. – Та й навіщо він мені такий потрібен, якщо не здатний згадати ту, з ким провів ніч? А навіть якщо знову на мене клюне, де гарантія, що не вчинить так само? – вигукнула вона. – І взагалі, може, у нього таких випадкових дітей половина міста...

– Може, Міло, може, – зітхнула подруга. – Але ти певна, що хочеш це з'ясувати?

– Не хочу, – засмутилася вона і в поганому настрої вийшла з дому.

А втім, її настрій став ще гіршим, коли зателефонувала Наталя та повідомила, що до них сьогодні приїде перевірка: начальство перевірятиме роботу промоутерів.